18 років тому: Green Day випускають American Idiot

У жит­ті бува­ють момен­ти, коли дово­ди­ться дола­ти сер­йо­зні нев­да­чі, щоб зна­йти шлях до успі­ху. Так і ста­ло­ся з гур­том Green Day, який мав один з най­біль­ших успі­хів у сво­їй кар’є­рі після того, як був зму­ше­ний від­мо­ви­ти­ся від запла­но­ва­но­го аль­бо­му після того, як зни­кли касе­ти з запи­сом. Щоб зро­зу­мі­ти, що було далі, кра­ще за все поди­ви­ти­ся на дина­мі­ку того, що від­бу­ва­ло­ся в гру­пі в той час.

Після комер­цій­но­го роз­ча­ру­ва­н­ня аль­бо­му 2000 року «Warning», гру­па випу­сти­ла збір­ку «Greatest Hits» у 2001 році, напру­же­ність у коле­кти­ві зро­сла до май­же кри­ти­чної позна­чки. Як ска­зав Майк Дернт в інтер­в’ю Rolling Stone:

“Роз­пад був можли­вим варі­ан­том. Ми бага­то спе­ре­ча­ли­ся і були неща­сні. Нам потрі­бна була змі­на напрямку”.

Час­тко­во кон­флікт став­ся через брак спіл­ку­ва­н­ня, оскіль­ки Біл­лі Джо Арм­стронг часто брав на себе твор­чу іні­ці­а­ти­ву, не обо­в’яз­ко­во залу­ча­ю­чи до цьо­го сво­їх колег по гру­пі. Але розу­мі­ю­чи, що така про­бле­ма існує, Арм­стронг звер­нув­ся до Дерн­та і бара­бан­щи­ка Тре Кула з іде­єю дода­ти обо­в’яз­ко­вий щоти­жне­вий пері­од роз­мов до їхньо­го роз­кла­ду. Дернт згадує:

«Ми роз­кри­ли один одно­му душу. Тре Кул додав: ​“Визна­ти, що ми небай­ду­жі один до одно­го, було дуже важли­во. Ми нічо­го не при­хо­ву­ва­ли. Рані­ше Білл міг напи­са­ти пісню, застряг­ти, а потім ска­за­ти: ​“До біса”. Уяв­ні Майк і Тре в його голо­ві гово­ри­ли: ​“Ця пісня — лай­но. Не витра­чай на неї свій час”. Він пере­став так роби­ти та став пере­став хви­лю­ва­ти­ся поруч зі мною та Майком”.

Це спри­я­ло біль­шій дові­рі, і коли касе­ти для запла­но­ва­но­го аль­бо­му Cigarettes and Valentines зни­кли, уча­сни­кам гур­ту було лег­ше вирі­ши­ти, що це не най­кра­ща їхня робо­та, і що потрі­бна сві­жа ідея.

У цей пері­од гурт кинув собі виклик писа­ти «30-секун­дні пісні» — ідея, яка дала кіль­ка ціка­вих тво­рів. Арм­стронг казав тоді:

“Про­цес напи­са­н­ня пісень став більш сер­йо­зним, оскіль­ки ми нама­га­ли­ся пере­вер­ши­ти один одно­го, ми про­дов­жу­ва­ли з’єднувати ці малень­кі пів­хви­лин­ні шма­то­чки, поки у нас щось не вийшло”.

Так з’я­ви­ла­ся музи­чна сюї­та «Homecoming», а також поча­ток епо­пеї «Jesus of Suburbia», оста­н­ня з яких наштов­хну­ла гурт на ідею ство­ре­н­ня вла­сної вер­сії рок-опери.

Заохо­чу­ва­ний про­дю­се­ром Робом Кавал­ло та натхнен­ний деяки­ми полі­ти­чни­ми поді­я­ми (прим. Ірак), а також тим, як засо­би масо­вої інфор­ма­ції висві­тлю­ва­ли ці події, мате­рі­ал почав надходити.

@youtube

“Ми сиді­ли в сту­дії та спо­сте­рі­га­ли за жур­на­лі­ста­ми, які пере­бу­ва­ли поруч з вій­ська­ми, і це була най­гір­ша вер­сія реа­лі­ті-шоу: пере­ми­ка­єш канал, а там Нік [Лаше] і Джес­сі­ка [Сім­псон]. Пере­ми­ка­єш канал — і там ​“Фактор стра­ху”. Пере­ми­ка­єш канал — і люди роблять опе­ра­ції, щоб бути схо­жи­ми на Бре­да Піт­та. Ми ото­че­ні усім цим лай­ном, так само як і наші пер­со­на­жі Ісус Перед­мі­стя та Свя­тий Джим­мі, це озна­ка часу”. Біл­лі Джо Арм­стронг, фронтмен.

Гру­па не тіль­ки слу­ха­ла кла­си­чні рок-опе­ри та кон­це­пту­аль­ні аль­бо­ми, такі як «Tommy» The Who або «Ziggy Stardust and the Spiders From Mars» Деві­да Бові, але також чер­па­ла ідеї з бро­двей­ських мюзи­клів. В той час на їх під­хід та зву­ча­н­ня також мали вплив деякі з кра­щих рок і хіп-хоп вико­нав­ців того часу.

Спо­ча­тку Green Day писа­ли музи­ку у Studio 880 в Оклен­ді. Потім Арм­стронг поїхав на кіль­ка тижнів до Нью-Йор­ка і зна­йшов натхне­н­ня для «Boulevard of Broken Dreams» і «Are We the Waiting». Після сво­го пере­бу­ва­н­ня там, він повер­нув­ся з чіткі­шим кон­це­птом для диска. Після того, як демо­за­пи­си були завер­ше­ні, гру­па пере­їха­ла до Лос-Андже­ле­са, вла­шту­вав­шись спо­ча­тку на Ocean Way Recording, а потім на Capitol Studios, щоб завер­ши­ти робо­ту над сво­їм най­ам­бі­тні­шим диском на сьогодні.

@youtube

21 вере­сня 2004 року гурт випу­стив «American Idiot», який одра­зу ж зле­тів на пер­ше місце зав­дя­ки іскро­ме­тно­му заго­лов­но­му тре­ку, що вже встиг заво­ло­ді­ти слу­ха­ча­ми на радіо і домі­ну­вав на телебаченні.

У роз­мо­ві з Kerrang Арм­стронг роз­по­від­ав, що на ство­ре­н­ня пісні його час­тко­во нади­хну­ла пісня Lynyrd Skynyrd «That’s How I Like It», яку він почув у сво­їй машині:

“Це було схо­же на ​“Я пиша­ю­ся тим, що я реднек”, і я поду­мав: ​“Боже мій, чому ти можеш пиша­ти­ся чимось поді­бним?”. Це саме те, про­ти чого я виступаю”.

Крім того, що пісня закли­ка­ла до висві­тле­н­ня вій­ни в ЗМІ, схо­жо­го на реа­лі­ті-шоу, вона також є закли­ком до інди­ві­ду­аль­но­сті та звіль­не­н­ня від того, що нав’я­зу­ють ЗМІ з «лож­ки».

Трек одра­зу ж потра­пив на 1 місце в чар­ті Modern Rock і на 5 місце Mainstream Rock, тоді ста­ло абсо­лю­тно ясно, що Green Day зна­йшли те, що по-справ­жньо­му заче­пи­ло слухачів.

@youtube

Не зупи­ня­ю­чись на дося­гну­то­му, у листо­па­ді 2004 року гурт пред­ста­вив пісню «Boulevard of Broken Dreams», яка зго­дом ста­ла одним з най­біль­ших хітів у їхній кар’є­рі. Як зазна­ча­ло­ся, ідея при­йшла до Арм­строн­га під час поїзд­ки до Нью-Йор­ка, де він орен­ду­вав лофт, де дже­му­вав зі спів­а­ка­ми та авто­ра­ми пісень Райа­ном Адам­сом і Джес­сом Маліном.

Арм­стронг напи­сав пісню про від­чу­т­тя само­тно­сті в місті та зна­хо­дже­н­ня в цьо­му сили. Спів­ак зазна­чив, що трек про людей, які «йдуть і заби­ра­ю­ться геть, і водно­час борю­ться зі сво­ї­ми вну­трі­шні­ми демо­на­ми». «Boulevard of Broken Dreams» посів 2 місце в чар­ті Billboard Hot 100, що є най­кра­щою пози­ці­єю в істо­рії гур­ту, а також очо­лив чар­ти Mainstream Rock та Modern Rock. Він також отри­мав «Грем­мі» на цере­мо­нії 2006 року в номі­на­ції «Запис року».

Тре­тій сингл, «Holiday», вийшов у бере­зні 2005 року. Під час кон­цер­тів Арм­стронг заявляв:

“Ця пісня — вели­ке ​“пішли ви на…” аме­ри­кан­сько­му уря­ду. Ця пісня не анти­а­ме­ри­кан­ська. Вона антивоєнна”.

Натхнен­ний твор­чі­стю Боба Діла­на, Арм­стронг нама­гав­ся напи­са­ти щось більш жорс­тке, ніж «American Idiot». Пісня ста­ла хітом № 1 на радіо­стан­ці­ях Mainstream Rock і Modern Rock Radio, а також під­ня­ла­ся на 19-ту схо­дин­ку чар­ту Billboard Hot 100.

@youtube

Насту­пною після «Holiday» була більш мелан­хо­лій­на пісня. «Wake Me Up When September Ends» була гли­бо­ко осо­би­стим тре­ком, напи­са­ним Арм­строн­гом, про смерть його батька, який помер, коли спів­ак був ще під­лі­тком. Пізні­ше вока­ліст роз­по­від­ав у про­гра­мі «Опо­від­а­чі» на кана­лі VH1, що ця пісня була най­більш авто­біо­гра­фі­чною з усіх, які він коли-небудь писав, і яку важ­ко вико­ну­ва­ти наживо.

Режи­сер Семю­ель Байєр взяв сло­ва з пісні та дав їм нове зву­ча­н­ня в епі­чно­му анти­во­єн­но­му клі­пі, в яко­му зня­ли­ся кіно­зір­ки Еван Рей­чел Вуд і Джей­мі Белл в ролі моло­дих зако­ха­них, роз­лу­че­них вій­ною. Байєр роз­по­вів MTV:

“Я пред­ста­вив свою кон­це­пцію Біл­лі Джо, тому що я знаю, що пісня є осо­би­стою для ньо­го, і йому спо­до­ба­ло­ся, що в ній йде­ться про моло­дість, мрії та зв’язки, які роз­ри­ва­ю­ться. Ми хоті­ли зня­ти міні­фільм про хло­пця та дів­чи­ну, які зако­ху­ю­ться і мають все жит­тя попе­ре­ду, але хло­пець іде в армію і зали­шає її, щоб піти на вій­ну. Це моя інтер­пре­та­ція дуже осо­би­стої пісні Біл­лі Джо”.

Байєр, який ство­рив одні з най­біль­ших відео­клі­пів в істо­рії музи­ки, пізні­ше заявив:

“Це най­кра­ще, що я коли-небудь робив. Я пра­цю­вав з бага­тьма рок-гур­та­ми про­тя­гом бага­тьох років і зняв бага­то відео­клі­пів, але ​“September” — це, без­умов­но, най­кра­ще з того, що я коли-небудь робив”.

На дода­ток до вели­ко­го визна­н­ня клі­пу, пісня дося­гла 2 місця в чар­ті Alternative і 12 місця в чар­ті Mainstream Rock Radio, а також посі­ла 6 місце в чар­ті Billboard Hot 100.

@youtube

Завер­шу­ва­ла серію син­глів з аль­бо­му пісня «Jesus of Suburbia», епі­чна ком­по­зи­ція з п’я­ти частин, яка покла­ла поча­ток істо­рії «American Idiot».

Серед інших пер­со­на­жів в рам­ках істо­рії були Свя­тий Джим­мі, борець за сво­бо­ду в сти­лі панк-рок, і Whatsername, жін­ка-матір рево­лю­ції. Всі ці три пер­со­на­жі зго­дом ста­нуть клю­чо­ви­ми, коли Арм­стронг і гру­па пере­тво­ри­ли свою рок-опе­ру на пов­но­цін­ну теа­траль­ну поста­нов­ку. Попри те, що «Jesus of Suburbia» не отри­ма­ла вели­кої попу­ляр­но­сті на радіо, час­тко­во через дов­жи­ну тре­ку, вона зали­ша­є­ться кла­си­кою в очах шану­валь­ни­ків Green Day зав­дя­ки сво­їй амбі­тній природі.

Коли все було ска­за­но і зро­бле­но, «American Idiot» Green Day дебю­ту­вав на пер­шо­му місці, став шість разів пла­ти­но­вим, отри­мав «Грем­мі» за най­кра­щий рок-аль­бом у 2005 році, при­вів до повер­не­н­ня гур­ту ста­ту­су ліде­ра і від­ро­див їх кар’єру.

Автор: Чед Чайлдерс

#greenday, #anniversary