"28 днів по тому" 20 років: Денні Бойл та Кілліан Мерфі про те, чому його не зняли б сьогодні

Ця бри­тан­ська зом­бі-кла­си­ка назав­жди змі­ни­ла горо­ри — чи можли­вий тре­тій фільм?

Костру­ба­тий хло­пець у меди­чно­му хала­ті бре­де поро­жнім Вестмін­стер­ським мостом; роз­ки­да­не смі­т­тя — єди­ний зали­шок циві­лі­за­ції, що нага­дує про себе: фоном грає похму­рий трек Godspeed You Black Emperor — East Hastings. Ні, це не сце­на з лок­да­у­ну. Це поча­тко­ва сце­на з поста­по­ка­лі­пти­чно­го шедев­ра Ден­ні Бой­ла 28 днів пото­му, який впер­ше вийшов на екра­ни 20 років тому.

«Я мит­тє­во зро­зу­мів, що фільм був чимось осо­бли­вим», — роз­по­від­ає Бойл в інтер­в’ю NME. Я пам’я­таю, як про­чи­тав пер­ші десять сто­рі­нок сце­на­рію [Але­кса Гар­лен­да] і поду­мав: «Це геніально».

«Це була ніби чверть сто­рін­ки», — про­дов­жує він, раді­сно роз­по­від­а­ю­чи про свої пер­ші вра­же­н­ня від істо­рії. «Він блу­кає Лон­до­ном сам по собі», і ви про­сто поду­ма­ли: «Боже мій!». Яка диво­ви­жна ідея: без­лю­дний Лон­дон. Що пере­тво­ри­ло­ся на прав­ду під час COVID. Ми скар­жи­мо­ся на пере­пов­не­ність міст, на стрес, а потім в одну мить, жит­тя до яко­го ми зви­кли у бага­тьох різних фор­мах може спо­ро­жни­ти ці міста».

Теле­грам: t.me/kinoIart

У філь­мі Кіл­лі­ан Мер­фі зіграв роль Джи­ма, який про­ки­да­є­ться від коми через чоти­ри тижні після того, як небез­пе­чний вірус вирує по всій зем­лі, пере­тво­рю­ю­чи зна­чну части­ну насе­ле­н­ня на чер­во­но­оких, кро­во­жер­ли­вих зом­бі. Після цьо­го атмо­сфер­но­го всту­пу в Лон­до­ні Джим виру­шає до Ман­че­сте­ра разом з інши­ми вці­лі­ли­ми: Селе­ною (Нао­мі Гар­ріс), Хан­ною (Меган Бернс) і Френ­ком (Брен­дан Глі­сон). Через вій­сько­ве радіо­мов­ле­н­ня їм обі­ця­ють ліки, але при­хо­ва­ні моти­ви майо­ра Ген­рі (Крі­сто­фер Еккл­стон) неза­ба­ром роз­кри­ва­ю­ться, що при­зво­дить до жор­сто­кої гри в кішки-мишки. Фільм 28 днів по тому, бюджет яко­го не пере­ви­щу­вав 7 міль­йо­нів фун­тів стер­лін­гів, зібрав у про­ка­ті понад 73 міль­йо­ни, що ста­ло вели­че­зним успіхом.

Для Мер­фі, який про­вів попе­ре­дні п’ять років, зні­ма­ю­чись у коро­тко­ме­тра­жних та ірланд­ських інді-філь­мах, успіх при­йшов саме в потрі­бний час. «Він від­крив пере­ді мною две­рі», — каже він через Zoom, зава­рю­ю­чи собі чашку чаю. «Мені вда­ло­ся домо­ви­ти­ся про зустрі­чі. Я позна­йо­мив­ся з Крі­сто­фе­ром Нола­ном, тож для мене це було дуже важли­во». Мер­фі та Нолан разом пра­цю­ва­ли ще над шістьма філь­ма­ми, вклю­ча­ю­чи Batman Begins, Inception та май­бу­тній Oppenheimer, але він каже, що назав­жди запа­м’я­тає свій вели­кий прорив.

«Джим був напи­са­ний як англі­єць — і я гово­рив з жахли­вим лон­дон­ським акцен­том на про­слу­хо­ву­ван­ні», — зга­дує зір­ка, що наро­ди­ла­ся в ірланд­сько­му Кор­ку. «Це не під­хо­ди­ло, але Ден­ні про­дов­жу­вав запро­шу­ва­ти мене, що було дуже приємно.

Я був у захва­ті від Ден­ні, адже виріс на його філь­мах, таких як Shallow Grave та Trainspotting ще до того, як став акто­ром. Тоді мені ска­за­ли: «Про­сто зіграй Джи­ма ірланд­цем», і коли я зіграв його ірланд­цем, я ніби від­крив щось у собі».

Після цьо­го Мер­фі ста­ло наба­га­то лег­ше — або важ­че, зале­жно від того, як на це поди­ви­ти­ся. Біль­шу части­ну сво­го часу на про­е­кті Мер­фі опи­сує як «сотні» м’я­со­їдних зві­рів в подер­то­му лахміт­ті і жахли­во­му гри­мі кида­ли­ся на нього.

«Світ змі­нив­ся після того (завер­ше­н­ня філь­му­ва­н­ня), через теро­ри­сти­чну ата­ку 11 вере­сня, — про­дов­жує він. «Зараз ми б ніко­ли не отри­ма­ли доступ до Вестмін­стер­сько­го мосту, можли­вість поста­ви­ти пів авто­бу­са біля будин­ку №10 Дау­нінг-стріт. У нас був пов­ний доступ. Зараз цьо­го б ніко­ли не ста­ло­ся. Той час минув».

Бойл пого­джу­є­ться: «Без­пе­ка в цен­трі міста була май­же нев­пі­знан­но посла­бле­на в порів­нян­ні з тим, що ви розу­мі­є­те під без­пе­кою в цен­трі міста зараз. Ми отри­ма­ли виго­ду від того, що вирі­ши­ли зні­ма­ти ті ран­ні липне­ві ранки».

Він додає: «Ми найня­ли всіх цих дів­чат на поса­ди доро­жніх мар­ша­лів. Одні­єю з них була моя донь­ка, якій на той час було 19 років, і вони каза­ли: «Ви не про­ти поче­ка­ти тут? Ми зні­ма­є­мо фільм…» Я досі диву­юсь, що це працювало».

Не лише реаль­ний світ мав змі­ни­ти­ся. Сві­до­мо дистан­ці­ю­ю­чись від зом­бі-тро­пів, Бойл від­крив цілу нову поро­ду ска­же­них упи­рів, що біга­ють за сво­ї­ми жер­тва­ми. Це було дале­ко не те, до чого зви­кли люди з Ночі живих мерців.

Але хто міг зігра­ти цих мон­стрів? «Ми хоті­ли, щоб масов­кою були спортс­ме­ни, з май­же надлюд­ськи­ми зді­бно­стя­ми до бігу, щоб від них ніку­ди не можна було вте­кти, — роз­по­від­ає Бойл. «Ми найня­ли бага­то коли­шніх спортс­ме­нів, щоб вони зігра­ли інфі­ко­ва­них, щоб у них була ця зда­тність, яка дій­сно була досить страшною.

«Мене заці­ка­вив момент вбив­чої люті, яка вини­кає, коли ви керу­є­те авто­мо­бі­лем і про­сто втра­ча­є­те само­кон­троль», — додає він. «Крім того, в перед­смер­тній аго­нії при ска­зі у вас з’яв­ля­є­ться див­на річ, яку вче­ні не розу­мі­ють, вона нази­ва­є­ться «гідро­фо­бія», тоб­то страх перед водою».

«У нас були фото­гра­фії 1930‑х років, коли люди поми­ра­ли від ска­зу, і до них під­хо­ди­ли з мискою води, і вираз їхніх облич, коли вони бачи­ли цю воду, був абсо­лю­тно переляканим».

Чи не вини­кне у Мер­фі та Бой­ла спо­ку­са повер­ну­ти­ся до завер­ше­н­ня трилогії?

«Я думаю, що з цим є про­бле­ма, адже я на 20 років стар­ший…» — смі­є­ться Мер­фі. «Але кожно­го разу, коли я сти­ка­ю­ся з Ден­ні або Але­ксом, я зав­жди зга­дую про це. Я пока­зу­вав 28 днів по тому сво­їм дітям, десь на Хел­ло­він чоти­ри чи п’ять років тому, і їм дуже спо­до­ба­лось. Він справ­ді акту­аль­ний, що див­но для філь­му, яко­му 20 років. Так що так, мені подо­ба­є­ться ця ідея».

Бойл, який нещо­дав­но пода­ру­вав нам байо­пік про Sex Pistols, дра­жнить, що Гар­ланд напи­сав «28 міся­ців пото­му» кіль­ка років тому, маю­чи «чудо­ву ідею» в цен­трі. «Я був би дуже спо­ку­ше­ний його зня­ти. Мені зда­є­ться, що зараз вда­лий час. Ціка­во, я не думав про це, поки ви не спи­та­ли, і я зга­дав «Бах, цей сце­на­рій!», дія яко­го зно­ву ж таки від­бу­ва­є­ться в Англії, і дуже бага­то про Англію. Хай там що, поди­ви­мо­ся… хто зна?

«Можли­во, він повер­не­ться у центр ува­ги, тому що одна з речей, які від­бу­ва­ю­ться в зараз бізне­сі, поля­гає в тому, що для вас повин­на бути вели­ка при­чи­на, щоб піти в кіно­те­атр, тому що при­чин стає все мен­ше і мен­ше. Ком­па­ні­ям, які роз­по­всю­джу­ють філь­ми, і мере­жам кіно­те­а­трів важ­ко пока­зу­ва­ти філь­ми, вони борю­ться за те, щоб зама­ни­ти людей в кіно­те­атр, якщо це не щось на кшталт Top Gun: Maverick або Marvel. Але тре­тя части­на могла б при­вер­ну­ти ува­гу людей, якби вона була хоча б напо­ло­ви­ну хорошою».

Інтер­в’ю­єр: Dan Seddon

#бойл, #28днівпотому