52 роки тому: Black Sabbath випускають Paranoid

Коли фана­ти та кри­ти­ки ози­ра­ю­ться на ран­ню кар’є­ру Black Sabbath, вони визна­ють, що гру­па випу­сти­ла шість нова­тор­ських аль­бо­мів поспіль, перш ніж їх погли­нув апе­тит до нар­ко­ти­ків й алко­го­лю. Але, про що всі часто забу­ва­ють, ці 6 пла­ті­вок було вида­но за 5 років. Так, вока­ліст Оззі Осборн, гіта­рист Тоні Айом­мі, басист Гізер Батлер і бара­бан­щик Білл Уорд пере­о­сми­слю­ва­ли міфо­ло­гію рок-н-ролу. Візьме­мо хоча б їхній дру­гий аль­бом «Paranoid», який вийшов 18 вере­сня 1970 року.

Зна­ко­вий реліз, до яко­го уві­йшли метал-хіти «Paranoid», «War Pigs» та «Iron Man», був запи­са­ний нажи­во у сту­дії з про­дю­се­ром Родже­ром Бей­ном. А зво­ди­ли весь аль­бом на сту­ді­ях Regent Sound Studios і Island Studios у Лон­до­ні з 16 по 21 черв­ня. Це зайня­ло всьо­го шість днів, тому що, ну, це все, що їм було дано.

Басист і автор текс­тів Гізер Батлер ска­зав мені у 2010 році:

“Ми закін­чи­ли пер­ший аль­бом, шість тижнів гастро­лю­ва­ли по Євро­пі, а потім від­ра­зу повер­ну­ли­ся в сту­дію, було таке від­чу­т­тя, ніби ми вчо­ти­рьох про­ти всьо­го сві­ту. Ми все ще не усві­дом­лю­ва­ли, що у нас вийшло, розумієте?”

Sabbath поча­ли пра­цю­ва­ти над Paranoid так ско­ро після повер­не­н­ня з гастро­лей, що все, що вони бачи­ли — це нега­тив­ні від­гу­ки на свій пер­ший аль­бом у сві­то­вій рок-пре­сі. Вони не усві­дом­лю­ва­ли, що в США фор­му­є­ться від­да­на фан-база, і їх голов­ною метою було дове­сти сво­їм сім’ям, що вони не витра­ча­ють час дарем­но, займа­ю­чись музи­кою. Батлер говорив:

“Наші сім’ї не мали жодно­го уяв­ле­н­ня про те, що ми коли-небудь дося­гне­мо чогось у жит­ті, вони вва­жа­ли нас леда­ря­ми. А наші дру­зі смі­я­ли­ся з дум­ки, що ми коли-небудь дося­гне­мо успі­ху в тому, що роби­мо. Це збли­зи­ло нас і зро­би­ло більш рішу­чи­ми у пра­гнен­ні досяг­ти успі­ху. Ми не від­чу­ва­ли себе рок-зір­ка­ми чи ще кимось. Все було зов­сім навпаки”.

У порів­нян­ні з одним днем, від­ве­де­ним Black Sabbath на запис сво­го дебю­тни­ка, шість днів зда­ва­ли­ся роз­кіш­шю. На щастя, деякі з пісень вони репе­ту­ва­ли у доро­зі, тому, потра­пив­ши до сту­дії, вони дія­ли інстин­ктив­но, Гізер згадував:

“Ми букваль­но зайшли та гра­ли так, ніби це був живий кон­церт, ми нічо­го не зна­ли про сту­дії, про­дю­су­ва­н­ня чи техні­ку. Ми про­сто зайшли, нала­шту­ва­ли­ся і зігра­ли нажи­во, а вони нас запи­са­ли. Це зву­чить лег­ко, але насправ­ді це дуже скла­дно — запи­са­ти гурт нажи­во та пере­да­ти всі від­чу­т­тя. Бага­то про­дю­се­рів нама­га­ли­ся це зро­би­ти, але зазна­ли нев­да­чі. Але у Родже­ра це вийшло. Він вису­нув кіль­ка про­по­зи­цій, і ми погодилися”.

Одні­єю з найв­лу­чні­ших про­по­зи­цій було напи­са­ти ще одну пісню для аль­бо­му, яка б ста­ла син­глом. Таким чином, після про­слу­хо­ву­ва­н­ня інших семи пісень, Black Sabbath напи­са­ли заго­лов­ний трек пря­мо на місці. Ось що каже гіта­рист Тоні Айоммі:

“Я сидів там під час обі­дньої пере­р­ви та при­ду­мав основ­ний риф для Paranoid, потім, коли інші хло­пці повер­ну­ли­ся, я зіграв його їм, і вони поду­ма­ли, що він хоро­ший, тому ми запи­са­ли його про­сто як заготівлю”.

@youtube

Батлер додає:

«Ми не нада­ва­ли цьо­му зна­че­н­ня, тому що дума­ли, що це про­сто ще одна пісня, а потім пізні­ше зву­ко­за­пи­сна ком­па­нія ска­за­ла: ​“Гей, хло­пці, це най­кра­ща пісня на аль­бо­мі. Давай­те назве­мо аль­бом Paranoid”.

Це була див­на про­по­зи­ція, оскіль­ки Black Sabbath і Warner Bros. Records домо­ви­ли­ся назва­ти аль­бом War Pigs і вже пра­цю­ва­ли над обкла­дин­кою. Навіть це було ком­про­мі­сом. Спо­ча­тку гру­па хоті­ла вико­ри­сто­ву­ва­ти для аль­бо­му назву Walpurgis, яка, за сло­ва­ми Батле­ра, була «чимось на зра­зок Різдва для сата­ні­стів». Лейбл від­мо­вив, і ком­про­міс був дося­гну­тий — або всі так думали.

З обкла­дин­кою вийшло не так, як хоті­лось, Гізер казав:

“Обкла­дин­ка аль­бо­му дій­сно жахли­ва з само­го поча­тку, але вона була засно­ва­на на ідеї ​“War Pigs”, вона була досить пога­ною, коли аль­бом нази­вав­ся ​“War Pigs”, але коли це став ​“Paranoid”, вона вза­га­лі втра­ти­ла будь-який сенс”.

Айом­мі додає:

“Там сто­їть хло­пець зі щитом і мечем, а назва аль­бо­му нази­ва­є­ться ​“Paranoid”, уявіть, які пита­н­ня нам ста­ви­ли після цьо­го? ​“Яке від­но­ше­н­ня воно має до Paranoid?” Ну, насправ­ді ніяко­го. Але саме так воно і було.”

@youtube

Замість того, щоб зно­ву бути сата­нин­ським аль­бо­мом, яким його зобра­жу­ва­ли, Paranoid напов­не­ний акту­аль­ни­ми соці­аль­ни­ми та полі­ти­чни­ми комен­та­ря­ми. Напри­клад, «War Pigs» з відо­мим ряд­ком «Satan laughing spreads his wings» зов­сім не про диявола:

“Для мене вій­на була вели­ким сата­ною. Це не було пов’язано з полі­ти­кою, уря­дом чи чимось іншим. Це було зло. Тому я казав: ​“Гене­ра­ли зібра­ли­ся, як відьми на чор­них месах”, щоб про­ве­сти ана­ло­гію. Але потім всі пере­вер­ну­ли все з ніг на голо­ву і зви­ну­ва­ти­ли мене в тому, що я сата­ніст. І в яко­мусь сен­сі, я думаю, ми купи­ли­ся на це, але, зви­чай­но, ми ніко­ли не були сата­ні­ста­ми”. Гізер Батлер, басист.

Інша пісня, «Fairies Wear Boots», була напи­са­на на осно­ві інци­ден­ту, в яко­му уча­сни­ки гур­ту зазна­ли пере­слі­ду­вань та погроз з боку бан­ди скін­хе­дів, одя­гне­них у чере­ви­ки «Dr. Martens».

“Я писав про все, що бачив нав­ко­ло себе, я писав про холо­дну вій­ну в Electric Funeral. Вона зав­жди була на межі: чи Росія ски­не атом­ну бом­бу на нас, чи ми ски­не­мо атом­ну бом­бу на них. Ми дума­ли, що ядер­на вій­на неми­ну­ча». Гізер Батлер, басист.

Зна­чна части­на енер­гії Sabbath, осо­бли­во на їх пер­ших двох аль­бо­мах, випли­ва­ла з їх від­ра­зи до решти моло­ді­жної куль­ту­ри 60‑х років. Для хло­пців, які виро­сли у зруй­но­ва­но­му вій­ною Бір­мін­ге­мі, гасло «сила кві­тів» (power of flowers) було абсо­лю­тно чужою кон­це­пці­єю. Їх ото­чу­ва­ли роз­бом­бле­ні пар­ки, а коли вони ози­ра­ли­ся нав­ко­ло, то бачи­ли неща­сних людей з без­пер­спе­ктив­ною роботою.

“Ми були чотир­ма пред­став­ни­ка­ми робі­тни­чо­го кла­су в най­більш інду­стрі­аль­ній части­ні Англії, і все, на що ми могли роз­ра­хо­ву­ва­ти — це робо­та на заво­ді. Ми від­чу­ва­ли без­на­дію і постій­не роз­ча­ру­ва­н­ня і дума­ли, що в будь-яку секун­ду нас можуть при­зва­ти на вій­ну у В’єтнамі, тому що вигля­да­ло так, що Бри­та­нія також буде втя­гну­та в цю вій­ну. Тож у нас не було осо­бли­во­го май­бу­тньо­го”. Гізер Батлер, басист.

Яким би леген­дар­ним Paranoid не став, він наби­рав свій хід повіль­но. Аль­бом досяг 23 місця в чар­тах США і 8 місця в Бри­та­нії, став золо­тим у Шта­тах 7 трав­ня 1971 року, май­же через вісім міся­ців після вихо­ду. І зна­до­би­ло­ся ще 15 років, щоб ста­ти пла­ти­но­вим. У 1995 році аль­бом був сер­ти­фі­ко­ва­ний чоти­ри­ра­зо­во платиновим.

Автор: Джон Відерхорн

#blacksabbath, #anniversary