Алехандро Гонсалес Іньярріту про переробку "Бардо" та про те, чому сучасному кіно "бракує душі"

Але­хан­дро Гон­са­лес Іньяр­рі­ту нарі­кає на те, що суча­сне кіно від­дає пере­ва­гу сти­лю над змістом.

Вийшов­ши на сце­ну в Лон­до­ні для широ­кої дис­ку­сії про свою кар’є­ру, дво­ра­зо­вий лау­ре­ат пре­мії «Оскар» за най­кра­щу режи­су­ру сказав: 

«Мене не хви­лює якість речей. Коли я бачу моло­дих кіне­ма­то­гра­фі­стів, я дуже пере­йма­ю­ся тим, як вони вира­жа­ють себе. У наш час бага­то речей вигля­да­ють кра­си­во, але не виста­чає душі».

Режи­сер висло­вив дум­ку, що змі­ни­ли­ся і гля­да­цькі очі­ку­ва­н­ня, зазна­чив­ши, що навряд чи його «вимо­гли­вий» фільм 2003 року «21 грам» можна було б зня­ти сьогодні:

«Я не знаю, чи змо­гли б ми зня­ти цей фільм сьо­го­дні, тому що гля­да­чі були б дуже роз­дра­то­ва­ні, зараз людей потрі­бно наба­га­то часті­ше году­ва­ти з руки».

“Bardo, False Chronicle of a Handful of Truths” — пер­ший фільм режи­се­ра після його філь­му «Уці­лі­лий» з Лео­нар­до Ді Капріо в голов­ній ролі у 2015 році. Екзи­стен­цій­ний фільм «Бар­до» роз­гля­дає під мікро­ско­пом сімей­ні сто­сун­ки, куль­тур­ну іден­ти­чність і кар’є­ру митця. Нага­ду­ю­чи «8½» Фел­лі­ні, Іньяр­рі­ту вико­ри­сто­вує сюр­ре­а­лі­сти­чні екс­кур­си, щоб роз­ми­ти умов­но­сті опо­віді, вико­ри­сто­ву­ю­чи абсурд як інстру­мент для «роз­ван­та­же­н­ня» на тлі ваго­мої цен­траль­ної теми.

Зустрі­ну­тий змі­ша­ни­ми від­гу­ка­ми на пре­м’є­рі у Вене­ції, режи­сер повер­нув­ся до мон­та­жно­го кабі­не­ту і ско­ро­тив «Бар­до» на 22 хви­ли­ни. У попе­ре­дньо­му інтер­в’ю IndieWire Іньяр­рі­ту пояснив, що пере­гляд філь­му разом з гля­да­ча­ми дозво­лив йому по-ново­му на ньо­го погля­ну­ти — деякі сце­ни були вирі­за­ні, інші встав­ле­ні, а деякі переставлені.

«Я вклав у «Бар­до» все, що в мене є: з точки зору сер­ця, з точки зору душі, з точки зору уваги…Мені біль­ше нічо­го від­да­ти на цей час. Я не хотів роби­ти [«Бар­до»], але я пови­нен був його зробити».

Іньяр­рі­ту також роз­по­вів про те, як він «вто­мив­ся» від сво­го фір­мо­во­го бага­то­роз­по­від­но­го під­хо­ду в робо­ті над філь­мом «Biutiful» 2010 року і від­чув потре­бу пере­ми­кну­ти­ся на іншу тему: 

«Я тро­хи вто­мив­ся від скла­дної стру­ктур­но­сті, мені хоті­лось від­чу­ти, як це — зні­ма­ти фільм про одну люди­ну. Я не знав, чи змо­жу це зро­би­ти. Було стра­шно витри­ма­ти одну лінію оповіді».

В іншо­му місці Іньяр­рі­ту зга­дав про «еле­ктри­чний досвід» ство­ре­н­ня філь­му «Бер­дмен», лау­ре­а­та пре­мії «Оскар» 2015 року: 

«Рані­ше я ніко­ли не смі­яв­ся на зні­маль­но­му май­дан­чи­ку. Я псу­вав сце­ни, тому що дуже бага­то смі­яв­ся… Зні­мав [фільм] і насо­ло­джу­вав­ся ним, чого зі мною ніко­ли не траплялося».

Іньяр­рі­ту також тепло від­гу­кнув­ся про свою дав­ню дру­жбу з Гільєр­мо дель Торо, яка поча­ла­ся ще під час філь­му­ва­н­ня «Сука-любов». Режи­сер при­га­дав, як між ними вини­кла гаря­ча супе­ре­чка щодо стру­кту­ри три­пти­ха, коли дель Торо напо­ля­гав на тому, що дру­гу істо­рію слід вза­га­лі вирі­за­ти. Після цьо­го від­був­ся три­ден­ний візит настав­ни­ка моло­до­го режи­се­ра додо­му (прим. я не знаю, хто з них настав­ник, в них рік різни­ці у віці), де вони пере­гля­ну­ли мон­таж Іньяр­рі­ту. Баче­н­ня остан­ньо­го зали­ши­ло­ся, хоча і з неве­ли­ки­ми змі­на­ми під керів­ни­цтвом дель Торо.

Фільм «Бар­до» бере участь у голов­ній кон­кур­сній про­гра­мі Лон­дон­сько­го кіно­фе­сти­ва­лю. У кіно­те­а­траль­ний про­кат фільм вийде 18 листо­па­да, а на Netflix — 16 грудня.

#іньяр­рі­ту, #bardo