"Чому я люблю альбом The Beatles "Sgt. Pepper"": розповідає Ронні Джеймс Діо

У 2006 році покій­ний вели­кий Рон­ні Джеймс Діо роз­по­вів нам про те, що він назвав «най­біль­шим аль­бо­мом, коли-небудь ство­ре­ним». Далі пря­ма мова:

«Я думаю, що най­кра­щий аль­бом, який коли-небудь був ство­ре­ний — це Sgt. Pepper’s Lonely Hearts Club Band. Я не можу при­га­да­ти жодно­го невда­ло­го тре­ку на цьо­му альбомі.

Це був час, коли The Beatles були не про­сто чудо­ви­ми музи­кан­та­ми та неймо­вір­ни­ми авто­ра­ми пісень, це був час, коли вони по-справ­жньо­му екс­пе­ри­мен­ту­ва­ли, осо­бли­во в сту­дії. І це те, що ви може­те почу­ти на цьо­му аль­бо­мі. Ви може­те почу­ти те, як Джордж Мар­тін керу­вав про­це­сом; те, як Пол Мак­кар­тні та Джон Лен­нон мали схо­жі ідеї; вне­сок Джор­джа Хар­рі­со­на з його індій­ським впли­вом; зов­ні­шній вигляд аль­бо­му, тому що він був таким різним. Про­сто все, що сто­су­є­ться цьо­го альбому.

До ньо­го уві­йшла, напев­но, моя най­улю­бле­ні­ша пісня на сві­ті: A Day In The Life, яка, на мою дум­ку, є про­сто абсо­лю­тно гені­аль­ною піснею. Я думаю, що в неї най­кра­ще завер­ше­н­ня, яке коли-небудь існу­ва­ло. Впер­ше я почув «A Day In The Life», коли їхав у маши­ні, і мені дове­ло­ся зупи­ни­ти­ся на узбіч­чі доро­ги. Я був про­сто абсо­лю­тно приголомшений.

Я про­сто думаю, що це аль­бом, який, якщо хтось не чув його, я впев­не­ний, навіть до сьо­го­дні­шньо­го дня, послу­хає його і ска­же: «Вау! Що це було?!». Мело­дій­не напов­не­н­ня всьо­го цьо­го. Все так, як зав­жди було у The Beatles. Я не зна­хо­джу в аль­бо­мі ніяких недоліків.

Мені подо­ба­є­ться все на ньо­му. З яко­їсь див­ної при­чи­ни мені подо­ба­є­ться «Being For The Benefit of Mr. Kite». Мені дуже подо­ба­є­ться ця пісня. Мені навіть подо­ба­є­ться «When I’m Sixty Four». Напев­но, тому що я зараз про неї думаю. У ній все про­сто геніальне.

Це було дале­к­ося­жно. Це було неймо­вір­но. Я не думаю, що хтось міг зба­гну­ти, що вони зро­би­ли. Я маю на ува­зі, що це були «Бітлз»; «Бітлз» тако­го не роби­ли. Це не був мит­тє­вий стри­бок, тому що ​“Revolver” теж почи­нав руха­ти­ся в цьо­му напрям­ку. Саме зав­дя­ки екс­пе­ри­мен­там Sgt. Pepper’s… став абсо­лю­тно фено­ме­наль­ним альбомом.

Для мене він зав­жди зали­ша­є­ться акту­аль­ним. Навіть якби я ніко­ли не чув рема­сте­ро­ва­ну вер­сію, для мене це не має зна­че­н­ня. Хоро­ша пісня — це хоро­ша пісня. Рема­сте­ринг — це чудо­во для аудіо­фі­лів. Для мене це не має зна­че­н­ня. Я про­сто чую пісню і можу уяви­ти собі всі інші речі, які в ній є. Зви­чай­но, пога­ний запис — це пога­ний запис. Але для мене аль­бом три­ма­є­ться зав­дя­ки змі­сту, а не запи­су. Хоча я думаю, ще раз повто­рю­ся, що екс­пе­ри­мен­ту­ва­н­ня над запи­сом дій­сно феноменальні».

Ця ста­т­тя була впер­ше опу­блі­ко­ва­на в жур­на­лі «Classic Rock 97» у вере­сні 2006 року. Рон­ні Джеймс Діо роз­мов­ляв з Гре­гом Прато.

#thebeatles, #діо