Експеримент Мілгрема

У сво­є­му екс­пе­ри­мен­ті Міл­грем нама­гав­ся про­ясни­ти пита­н­ня: скіль­ки стра­ж­дань гото­ві запо­ді­я­ти зви­чай­ні люди іншим, зов­сім без­не­вин­ним людям, якщо поді­бне запо­ді­я­н­ня болю вхо­дить в їх слу­жбо­ві обо­в’яз­ки. В ньо­му була про­де­мон­стро­ва­на незда­тність випро­бо­ву­ва­них від­кри­то про­ти­сто­я­ти «началь­ни­ку» (в дано­му випад­ку дослі­дни­ко­ві, одя­гне­но­му в лабо­ра­тор­ний халат), який нака­зу­вав їм вико­ну­ва­ти зав­да­н­ня, незва­жа­ю­чи на силь­ні стра­ж­да­н­ня, запо­ді­я­ні іншо­му уча­сни­ку екс­пе­ри­мен­ту (в реаль­но­сті акто­ро­ві). Резуль­та­ти екс­пе­ри­мен­ту пока­за­ли, що необ­хі­дність поко­ри вла­ді вко­рі­не­на в люд­ській сві­до­мо­сті настіль­ки гли­бо­ко, що випро­бо­ву­ва­ні про­дов­жу­ва­ли вико­ну­ва­ти вка­зів­ки незва­жа­ю­чи на мораль­ні стра­ж­да­н­ня і силь­ний вну­трі­шній конфлікт.

Факти­чно Міл­грем почав свої дослі­дже­н­ня, щоб про­ясни­ти пита­н­ня, як німе­цькі гро­ма­дя­ни в роки нацист­сько­го режи­му могли бра­ти участь у вбив­стві міль­йо­нів без­не­вин­них людей у кон­цен­тра­цій­них таборах. 

Опис екс­пе­ри­мен­ту

Уча­сни­кам цей екс­пе­ри­мент був пред­став­ле­ний як дослі­дже­н­ня впли­ву болю на пам’ять. У ньо­му бра­ли участь екс­пе­ри­мен­та­тор, випро­бу­ва­ний і актор, який грав роль іншо­го випро­бу­ва­но­го. Заяв­ля­ло­ся, що один із уча­сни­ків («учень») пови­нен заучу­ва­ти пари слів з дов­го­го спи­ску, поки не запа­м’я­тає кожну пару, а інший («учи­тель») — пере­ві­ря­ти пам’ять пер­шо­го і кара­ти його за кожну помил­ку все більш силь­ним еле­ктри­чним розрядом.

На поча­тку екс­пе­ри­мен­ту ролі вчи­те­ля і учня роз­по­ді­ля­ли­ся між під­до­слі­дним і акто­ром «за жере­бом» з допо­мо­гою скла­де­них арку­шів папе­ру зі сло­ва­ми «учи­тель» і «учень», при­чо­му випро­бу­ва­но­му зав­жди діста­ва­ла­ся роль вчи­те­ля. Після цьо­го «учня» при­в’я­зу­ва­ли до крі­сла з еле­ктро­да­ми. Як «учень», так і «вчи­тель» отри­му­ва­ли «демон­стра­цій­ний» удар напру­гою 15 вольт.

«Учи­тель» йшов в іншу кім­на­ту, почи­нав дава­ти «учне­ві» про­сті зав­да­н­ня на запа­м’я­то­ву­ва­н­ня і при кожній помил­ці «учня» нати­скав на кно­пку, ніби­то карає «учня» уда­ром стру­му (насправ­ді актор, який грав «учня», тіль­ки робив вигляд, що отри­мує уда­ри). Почав­ши з 15 вольт, «учи­тель» з кожною новою помил­кою пови­нен був збіль­шу­ва­ти напру­гу на 15 аж до 450.

На «150 воль­тах» актор-«учень» почи­нав вима­га­ти при­пи­ни­ти екс­пе­ри­мент через біль, однак екс­пе­ри­мен­та­тор гово­рив «вчи­те­лю»: — «Екс­пе­ри­мент необ­хі­дно про­дов­жу­ва­ти. Про­дов­жуй­те, будь ласка». У міру збіль­ше­н­ня напру­ги актор розі­гру­вав все більш силь­ний дис­ком­форт, потім силь­ний біль, і, наре­шті, кри­чав, щоб екс­пе­ри­мент при­пи­ни­ли. Якщо випро­бу­ва­ний вияв­ляв вага­н­ня, екс­пе­ри­мен­та­тор запев­няв його, що бере на себе пов­ну від­по­від­аль­ність як за екс­пе­ри­мент, так і за без­пе­ку «учня» і що екс­пе­ри­мент пови­нен бути продовжений. 

Резуль­та­ти

Отри­ма­ні резуль­та­ти вра­зи­ли всіх, хто мав від­но­ше­н­ня до екс­пе­ри­мен­ту, навіть само­го Міл­гре­ма. В одній серії дослі­дів 26 випро­бо­ву­ва­них з 40, замість того щоб зжа­ли­ти­ся над жер­твою, про­дов­жу­ва­ли збіль­шу­ва­ти напру­гу (до 450 В) до тих пір, поки дослі­дник не від­да­вав роз­по­ря­дже­н­ня закін­чи­ти екс­пе­ри­мент. Ще біль­шу три­во­гу викли­ка­ло те, що май­же ніхто з 40 чоло­вік, які бра­ли участь в екс­пе­ри­мен­ті, не від­мо­ви­ли­ся гра­ти роль вчи­те­ля, коли «учень» лише почи­нав вима­га­ти при­пи­ни­ти стра­ж­да­н­ня. Не зро­би­ли цьо­го і пізні­ше, коли жер­тва почи­на­ла бла­га­ти про поща­ду. Більш того, навіть тоді, коли «учень» від­по­від­ав на кожен еле­ктри­чний роз­ряд від­чай­ду­шним кри­ком, випробовувані-«вчителі» про­дов­жу­ва­ли нати­ска­ти кно­пку. Жоден з них не зупи­нив­ся до напру­ги в 300 В, коли жер­тва почи­на­ла в роз­па­чі кри­ча­ти: «Я біль­ше не можу від­по­від­а­ти на пита­н­ня!», а ті, хто після цьо­го зупи­ни­ли­ся, опи­ни­ли­ся в явній мен­шо­сті. Загаль­ний резуль­тат вигля­дав насту­пним чином: жоден не зупи­нив­ся до рів­ня 300 В, п’я­те­ро від­мо­ви­ли­ся про­дов­жу­ва­ти лише після цьо­го рів­ня, четве­ро — після 315 В, двоє після 330, один після 345, один після 360 і один після 375; решта 26 із 40 дійшли до кін­ця шкали.

Дис­ку­сії та припущення

За кіль­ка днів до поча­тку сво­го екс­пе­ри­мен­ту Міл­грем попро­сив кіль­кох сво­їх колег (сту­ден­тів-випу­скни­ків, що спе­ці­а­лі­зу­ю­ться в обла­сті пси­хо­ло­гії в Єль­сько­му уні­вер­си­те­ті, де про­во­див­ся екс­пе­ри­мент) озна­йо­ми­ти­ся з пла­ном дослі­дже­н­ня і спро­бу­ва­ти вга­да­ти, скіль­ки випробовуваних-«вчителів» будуть, незва­жа­ю­чи ні на що, збіль­шу­ва­ти напру­гу до тих пір, поки їх не зупи­нить (при напру­зі 450 В) екс­пе­ри­мен­та­тор. Біль­шість опи­та­них пси­хо­ло­гів при­пу­сти­ли, що кіль­кість таких людей буде від одно­го до двох від­со­тків всіх випробовуваних.

Також були опи­та­ні 39 пси­хі­а­трів. Вони дали ще менш пра­виль­ний про­гноз, при­пу­стив­ши, що не біль­ше 20 % випро­бо­ву­ва­них про­дов­жать екс­пе­ри­мент до поло­ви­ни напру­ги (225) і лише один з тися­чі під­ви­щить напру­гу до межі. Отже, ніхто не очі­ку­вав вра­жа­ю­чих резуль­та­тів, які були отри­ма­ні — всу­пе­реч усім про­гно­зам, біль­шість під­до­слі­дних під­ко­ря­ли­ся вка­зів­кам екс­пе­ри­мен­та­то­ра і кара­ли «учня» еле­ктро­шо­ком навіть після того, як той пере­ста­вав кри­ча­ти і бити у стін­ку ногами.

Для поясне­н­ня вияв­ле­ної під­до­слі­дни­ми жор­сто­ко­сті було вислов­ле­но кіль­ка припущень.

• Випро­бо­ву­ва­них гіпно­ти­зу­вав авто­ри­тет Єль­сько­го університету.
• Всі під­до­слі­дні були чоло­ві­ка­ми, тому мали біо­ло­гі­чну схиль­ність до агре­сив­них дій.
• Випро­бо­ву­ва­ні не розумі­ли, наскіль­ки силь­ної шко­ди, не кажу­чи про біль, могли запо­ді­я­ти «учням» настіль­ки поту­жні еле­ктри­чні розряди.
• Випро­бо­ву­ва­ні про­сто мали схиль­ність до сади­зму і насо­ло­джу­ва­ли­ся можли­ві­стю запо­ді­я­ти страждання.

При подаль­ших екс­пе­ри­мен­тах всі ці при­пу­ще­н­ня не підтвердилися.

Резуль­та­ти не зале­жа­ли від авто­ри­те­ту університету.

Міл­грем повто­рив екс­пе­ри­мент, зняв­ши при­мі­ще­н­ня в Брідж­пор­ті, штат Кон­не­кти­кут під виві­скою «Дослі­дни­цька Асо­ці­а­ція Брідж­пор­та» і від­мо­вив­шись від будь-яких поси­лань на Єль­ський уні­вер­си­тет. «Дослі­дни­цька Асо­ці­а­ція Брідж­пор­та» пред­став­ля­ла­ся комер­цій­ною орга­ні­за­ці­єю. Резуль­та­ти змі­ни­ли­ся не силь­но: дійти до кін­ця шка­ли пого­ди­ли­ся 48 % випробовуваних.

Стать випро­бу­ва­но­го не вплив­ла на результати.

Інший екс­пе­ри­мент пока­зав, що стать випро­бу­ва­но­го не має вирі­шаль­но­го зна­че­н­ня; «вчи­те­лі-жін­ки вели себе точно так само, як і чоло­ві­ки в пер­шо­му екс­пе­ри­мен­ті Мілгрема. 

Люди усві­дом­лю­ва­ли небез­пе­ку еле­ктри­чно­го стру­му для «учня»

Ще в одно­му екс­пе­ри­мен­ті вивча­лось при­пу­ще­н­ня, що випро­бо­ву­ва­ні недо­оці­ню­ва­ли потен­цій­ну фізи­чну шко­ду, запо­ді­я­ну ними жер­тві. Перед поча­тком дода­тко­во­го екс­пе­ри­мен­ту «учне­ві» була дана інстру­кція ска­за­ти вчи­те­лю, що у ньо­го хво­ре сер­це і він не витри­має силь­них уда­рів стру­мом. У про­це­сі екс­пе­ри­мен­ту «учень» почи­нав кри­ча­ти: «Все! Випу­стіть мене звід­си! Я гово­рив вам, що у мене хво­ре сер­це. Моє сер­це почи­нає мене тур­бу­ва­ти! Я від­мов­ля­ю­ся про­дов­жу­ва­ти! Випу­стіть мене!». Про­те пове­дін­ка «вчи­те­лів» не змі­ни­ло­ся; 65 % випро­бо­ву­ва­них сум­лін­но вико­ну­ва­ли свої обо­в’яз­ки, дово­дя­чи напру­гу до максимуму.

Випро­бо­ву­ва­ні були зви­чай­ни­ми людьми

При­пу­ще­н­ня про те, що випро­бо­ву­ва­ні мали пору­ше­ну пси­хі­ку, також було від­ки­ну­то, так як не має під собою під­став. Люди, які від­гу­кну­ли­ся на ого­ло­ше­н­ня Міл­гре­ма та вияви­ли бажа­н­ня взя­ти участь в екс­пе­ри­мен­ті з вивче­н­ня впли­ву пока­ра­н­ня на пам’ять, за віком, фахом та ква­лі­фі­ка­цій­ним рів­нем були пере­сі­чни­ми гро­ма­дя­на­ми. Більш того, від­по­віді випро­бо­ву­ва­них на пита­н­ня спе­ці­аль­них тестів, що дозво­ля­ють оці­ни­ти осо­би­стість, пока­за­ли, що ці люди були ціл­ком нор­маль­ни­ми і мали досить стій­ку пси­хі­ку. Факти­чно вони нічим не від­рі­зня­ли­ся від зви­чай­них людей або, як ска­зав Міл­грем, «вони і є ми з вами».

Під­до­слі­дні не були садистами

При­пу­ще­н­ня, що під­до­слі­дні отри­му­ва­ли насо­ло­ду від стра­ж­дань жер­тви, було спро­сто­ва­но кіль­ко­ма експериментами.

• Коли екс­пе­ри­мен­та­тор йшов, а в кім­на­ті зали­шав­ся його «аси­стент», лише 20 % пого­джу­ва­ли­ся на про­дов­же­н­ня експерименту.
• Коли випро­бу­ва­но­му дава­ли пра­во само­му виби­ра­ти напру­гу, 95 % зали­ша­ли­ся в межах 150 вольт.
• Коли дава­ли­ся вка­зів­ки по теле­фо­ну, послух силь­но змен­шу­вав­ся (до 20 %). При цьо­му бага­то під­до­слі­дних при­ки­да­ли­ся, що про­дов­жу­ють експерименти.

Якщо під­до­слі­дний опи­няв­ся перед дво­ма дослі­дни­ка­ми, один з яких нака­зу­вав зупи­ни­ти­ся, а інший напо­ля­гав на про­дов­жен­ні екс­пе­ри­мен­ту, випро­бу­ва­ний при­пи­няв екс­пе­ри­мент (деталь­ні­ше про це див. нижче)

Дода­тко­ві експерименти

У 2002 році Томас Бласс з Мері­ленд­сько­го уні­вер­си­те­ту опу­блі­ку­вав у жур­на­лі Psychology Today зве­де­ні резуль­та­ти всіх повто­рень екс­пе­ри­мен­ту Міл­гре­ма, зро­бле­них в США і за їх межа­ми. З’я­су­ва­ло­ся, що до кін­ця шка­ли дохо­дять від 61% до 66% неза­ле­жно від часу і місця.

Якщо Міл­грем пра­вий і уча­сни­ки екс­пе­ри­мен­ту такі ж зви­чай­ні люди, як ми, то пита­н­ня: «Що може зму­си­ти людей вести себе поді­бним чином?» — набу­ває осо­би­стий хара­ктер: «Що може зму­си­ти нас дія­ти таким чином?». Міл­грем впев­не­ний — у людей гли­бо­ко вко­ре­ни­ла­ся аспект необ­хі­дно­сті поко­ри вла­ді. На його дум­ку, в екс­пе­ри­мен­тах, які він про­во­див, вирі­шаль­ну роль гра­ла незда­тність випро­бо­ву­ва­них від­кри­то про­ти­сто­я­ти «началь­ни­ку» (в дано­му випад­ку дослі­дни­ко­ві, одя­гне­но­му в лабо­ра­тор­ний халат), який нака­зу­вав випро­бу­ва­ним вико­ну­ва­ти зав­да­н­ня, незва­жа­ю­чи на силь­ний біль, яку вони зав­да­ють «учню».