Інтерв'ю з добровольцями з Іспанії

Вони дру­зі та пол­ко­ві това­ри­ші. Вони при­бу­ли разом і мають намір піти разом, як брат­ство. Вони витри­ва­лі, лег­ко усмі­хне­ні та спор­тив­ні. Житель Канар­ських остро­вів на прі­зви­сько Куер­во має зріст 185 сан­ти­ме­трів і важить 77 кіло­гра­мів. Віл­лі з Мала­ги — 179 см і 75 кг. Руко з Каді­са має зріст близь­ко 170 см і важить 70 кг. Вони стрі­ля­ють зі штур­мо­вих гвин­ті­вок. Офі­цій­но вони є части­ною укра­їн­ської армії. Вони захи­ща­ють сво­їм жит­тям територію.

Ми поці­ка­ви­ли­ся у них, чому вони вою­ють. «Це най­мен­ше, що ми може­мо зро­би­ти на тлі тієї жор­сто­ко­сті, яку чинять росі­я­ни, вби­ва­ю­чи стіль­ки невин­них жінок і дітей», — без вагань від­по­від­а­ють вони у вів­то­рок, 11 жовтня.

Вони — добре під­го­тов­ле­ні, досвід­че­ні в боях вій­сько­ві. І в армії Зелен­сько­го їх прийня­ли як сво­їх. «Ми зна­хо­ди­мо­ся на пере­до­вій і наше основ­не зав­да­н­ня — це утри­ма­н­ня пози­цій, штурм, зачис­тка, захист насе­ле­н­ня та зни­ще­н­ня і лікві­да­ція цілей».

«Мене звуть Віл­лі, мені 34 роки. Я родом з Мала­ги, Іспа­нія. Моєю голов­ною моти­ва­ці­єю було запо­біг­ти масо­вій різа­ни­ні, яку росі­я­ни чини­ли тут. Ми були гли­бо­ко стур­бо­ва­ні вбив­ством такої кіль­ко­сті без­за­хи­сних людей».

«Мене зва­ти Руко, мені 32 роки, я з Каді­са. Остан­ні кіль­ка років я живу в Мадри­ді. При­їха­ти сюди мене спо­ну­ка­ла, в основ­но­му, неспра­ве­дли­вість, яку пере­жи­ває укра­їн­ський народ».

“Я Куер­во, 37 років, наро­див­ся у Вене­су­е­лі, але на Тене­ри­фе з 15 років. Я маю вій­сько­вий досвід, слу­жив з ними в одно­му під­роз­ді­лі, досить поту­жно­му в Іспа­нії. У нас є необ­хі­дні зна­н­ня і ми може­мо допомогти…» 

Його коле­ги хором під­хо­пи­ли: «Він іспа­нець, хоч і з лег­ким вене­су­ель­ським акцен­том, але він іспанець».

Від­чу­ва­є­ться, що між ними є хімія, що є єдність, що вони сім’я по зброї. Вони здій­сни­ли цю подо­рож на свої заоща­дже­н­ня. Зали­ши­ли батьків, бра­тів і сестер, Куер­во зали­шив навіть донь­ку. Пого­да поки що не взя­ла їх в обло­гу. У них ком­фор­тні 15 гра­ду­сів тепла.

З: Ви були близь­кі до смерті?

- Від арти­ле­рій­сько­го обстрі­лу. Коли таке тра­пля­є­ться, ми зала­зи­мо в окоп і молимося.

- Кажуть, що це най­стра­шні­ший момент, коли з неба почи­на­є­ться вогня­ний дощ, і ти не зна­єш, звід­ки стріляють.

- Хова­є­шся, де можеш, і пере­чі­ку­єш цей шквал жаху.… Так от, нещо­дав­но нас при­ві­та­ли якісь бойо­ви­ки, випу­стив­ши пару ракет. І, чесно кажу­чи, ми навіть не зна­ли, куди біг­ти. Зайня­ли пер­ший-ліпший кур­ган, потім при­сі­ли, закри­ли голо­ву рука­ми та, ну, дай Боже, щоб ми не загинули.

З: Чи є у вас сьо­го­дні від­чу­т­тя перемоги?

- Ми досить швид­ко руха­є­мо­ся впе­ред. І ми також бачи­мо, що опір зараз пра­кти­чно нульо­вий. Є деся­тки кіло­ме­трів на день, які ми зно­ву бере­мо. Так три­ває вже місяць.

З.: Що Вас най­біль­ше зво­ру­ши­ло, коли Ви звіль­ни­ли якусь територію?

- Захо­ди­ти в будин­ки, щоб очи­сти­ти їх від воро­гів, і бачи­ти пов­сяк­ден­не жит­тя, яке зали­ши­ло­ся поза­ду. Дитя­чі ігра­шки, засте­ле­ні ліж­ка, спо­га­ди про жит­тя… Видно, що вони навіть не всти­гли подумати.

(Віл­лі три­має в руках цуце­ня соба­ки. Він вигля­дає при­ві­тним і улю­бле­ним. Він вдя­чно лиже іспан­сько­го сол­да­та. Вони втрьох люблять тва­рин, у Руко на фото в про­фі­лі дві собаки…)

- Це інші жертви.

- Їх дуже бага­то, загу­бле­них і дезо­рі­єн­то­ва­них. Ми подба­ли про бідних малень­ких соба­чок, яких ми бачи­мо там. Ми нама­га­є­мо­ся піклу­ва­ти­ся про них і году­ва­ти їх до того момен­ту, коли ми поїде­мо. Вони теж не вин­ні у цій війні.

З.: Чи має­те Ви якісь полі­ти­чні зв’яз­ки? Про­ро­сій­ськи нала­што­ва­ні люди ска­жуть, що ви неонацисти…

- Ми тут пова­жа­є­мо всі погля­ди. Ми нази­ва­є­мо Куер­во негром (смі­є­ться). І він один з нас. Жар­тую… Якщо сер­йо­зно, то ми, без­умов­но, пра­ві, але в жодно­му разі не наци­сти. Про­ро­сій­ські зав­жди будуть бре­ха­ти про захи­сни­ків Укра­ї­ни. Що нас моти­вує — це захист цих дітей і жінок, яких вби­ва­ють, цьо­го не можна допу­сти­ти. Зара­ди цьо­го ми від­да­ли все.

З: Дата повернення?

- У нас немає зво­ро­тно­го кви­тка. Ми повер­не­мо­ся тіль­ки після перемоги.

Дже­ре­ло: El Mundo

#інтер­в’ю, #добро­воль­ці, #іспа­нія, #вій­на