Історія розфокусованого знімка, який став однією з найкращих рок-обкладинок

Обкла­дин­ка аль­бо­му London Calling гур­ту The Clash містить одне з най­більш куль­то­вих панк-зобра­жень, але чому ж фото­гра­фка Пен­ні Сміт не любить його згадувати?

Не без іро­нії можна ска­за­ти, що най­більш куль­то­ва обкла­дин­ка 1970‑х, була не ретель­но про­ду­ма­ною іде­єю зі сту­дій Hipgnosis, а інстин­ктив­ним момен­том рок-н-ролу, зафі­ксо­ва­ним без зай­во­го хви­лю­вань та обмірковування.

Двоє людей були від­по­від­аль­ні за вра­жа­ю­че чор­но-біле зобра­же­н­ня на The Clash’s London Calling. Пер­шою люди­ною був бас-гіта­рист гур­ту Пол Сімо­нон, який 21 вере­сня 1979 року везе свою бас-гіта­ру на сце­ну New York Palladium. Він згадує:

“Виступ про­йшов досить добре, але чогось не виста­ча­ло, тому я випле­снув свої емо­ції на бас-гіта­рі. Якби я був розум­ні­шим, то взяв би запа­сну гіта­ру, тому що вона не була такою ж які­сною, як та, яку я роз­бив. Коли я див­лю­ся на це фото зараз то шко­дую, що не під­няв своє облич­чя тро­хи вище”.

Дру­гою люди­ною була бри­тан­ська фото­гра­фка Пен­ні Сміт, яка зро­би­ла собі ім’я, зні­ма­ю­чи для NME та супро­во­джу­ва­ла The Clash в їхньо­му турі по США. Попри похва­лу, яку з того часу отри­мав її зні­мок, Сміт спо­ча­тку не хоті­ла, щоб його вико­ри­сто­ву­ва­ли через те, що він був тро­хи не в фоку­сі, тому що вона від­сту­пи­ла, щоб уни­кну­ти уда­ру Сімо­но­ном. Навіть зараз вона прохо­ло­дно ста­ви­ться до сво­єї най­ві­до­мі­шої фотографії:

“Дуже при­єм­но, коли мене хва­лять, але я не можу зараз диви­ти­ся на цю фото­гра­фію. Її вико­ри­сто­ву­ва­ли в різних фор­мах так бага­то разів… З усіх фото The Clash, які я зро­би­ла, є інші, які, можли­во, мені біль­ше подо­ба­ю­ться з різних при­чин. Так, мені подо­ба­є­ться ця обкла­дин­ка, але це було так дав­но. Я бачи­ла це фото занад­то бага­то разів, щоб від­чу­ти ту ж саму реа­кцію, що і тоді. Попри The Clash, є й інші фото­гра­фії, які все ще повер­та­ють мене до того від­чу­т­тя, яке в мене тоді вини­ка­ло; можли­во якесь див­не фото зала­штун­ка­ми, а можли­во, ц те фото, яке ще ніхто не бачив”.

Хоча обкла­дин­ка London Calling випад­ко­во нага­ду­ва­ла про зни­щен­ну апа­ра­ту­ру гур­том The Who, у шри­фті, кольо­рах і роз­та­шу­ван­ні напи­сів був більш оче­ви­дний зра­зок для вті­ле­н­ня. Всі вони були вкра­де­ні з одно­ймен­но­го дебю­тно­го аль­бо­му Елві­са Пре­слі 1956 року. Як казав Сімонон:

“Коли вийшла пла­тів­ка Елві­са, рок-н-рол був досить небез­пе­чним. І я гадаю, що коли ми випу­сти­ли нашу пла­тів­ку, вона була так само небезпечною”.

Дже­ре­ло: Classic Rock Magazine

#theclash, #albumcover