Леос Каракс про синдром самозванця, навігацію в хаосі кінематографу та важливість випадкових зустрічей

Фран­цузь­кий режи­сер Леос Каракс обго­во­рив зле­ти й паді­н­ня сво­єї 42-річної кар’є­ри на Між­на­ро­дно­му кіно­фе­сти­ва­лі в Марракеші.

Спіль­но­та у Теле­грам: https://t.me/kinoIart

Він від­вер­то роз­по­вів про нев­да­чі та почу­т­тя сум­ні­ву щодо сво­го місця на зні­маль­но­му май­дан­чи­ку в пер­ші дні філь­му­ва­н­ня сво­їх семи пов­но­ме­тра­жних філь­мів, серед яких Boy Meets Girl (1984), The Night Is Young (1986), Les Amants du Pont Neuf, Pola X, Tokyo!, Holy Motors та Annette.

«З кожним філь­мом, це прав­да, що я зняв неба­га­то, але я від­чу­ваю себе нова­чком, тро­хи само­зван­цем, тому мені потрі­бно зро­би­ти бага­то тестів, щоб позна­йо­ми­ти­ся з нови­ми інстру­мен­та­ми, каме­ра­ми, коли запу­ска­є­ться про­цес виро­бни­цтва. Я стаю техні­чною люди­ною у пев­но­му сенсі».

Каракс зазна­чив, що в осно­ві його режи­сер­ської кар’є­ри лежить низ­ка випад­ко­вих зустрі­чей з людьми, які зго­дом ста­нов­ля­ться його постій­ни­ми співробітниками.

Серед них він назвав покій­но­го опе­ра­то­ра Жан-Ів Еско­ф’є, який зняв три його ран­ніх філь­ми; опе­ра­тор­ку-поста­нов­ни­цю Каро­лі­ну Шам­пе­тьє, з якою він пра­цю­вав з часів Tokyo!; мон­та­жер­ку Нел­лі Кет­тьє, яка мон­ту­ва­ла всі його філь­ми, почи­на­ю­чи з Les Amants du Pont Neuf, та його акто­ра-аль­тер-его Дені Лава­на. Каракс каже:

«Мені поща­сти­ло у моїх зустрі­чах. Без них немо­жли­во роби­ти кіно. Кіно — це хаос, бага­то хао­су. Отже, потрі­бно зна­хо­ди­ти людей, які не будуть неща­сни­ми у цьо­му хао­сі, які змо­жуть зна­йти своє місце».

Режи­сер назвав покій­но­го Еско­ф’є, який помер у віці всьо­го 52 років від сер­це­во­го напа­ду у 2003 році в Лос-Андже­ле­сі, стар­шим бра­том, який допо­міг йому здій­сни­ти пере­хід до кольо­ру в його дру­го­му філь­мі The Night Is Young (Mauvais Sang) після чор­но-біло­го дебю­ту Boy Meets Girl:

«Він був на 10 років стар­ший за мене і тако­го ж зро­сту, як я, що насправ­ді досить важли­во, коли ти кадру­єш, коли ти зні­ма­єш. На той момент у ньо­го теж було не так бага­то філь­мів, але він воло­дів вели­че­зним бага­жем знань. Ми оби­два були моло­ді. Він став мені як стар­ший брат».

Каракс роз­по­вів, що його бага­то­рі­чна спів­пра­ця з Лава­ном поча­ла­ся без енту­зі­а­зму, коли він взяв випад­ко­во­го акто­ра на роль у філь­мі Boy Meets Girl, на від­мі­ну від сво­єї тоді­шньої дів­чи­ни Мірей Пер’є.

«У мене була дів­чи­на, моя дів­чи­на на той час, але я не міг зна­йти хло­пця. Я шукав на вули­ці, серед акто­рів, серед музи­кан­тів. Звер­нув­ся до агент­ства з пра­це­вла­шту­ва­н­ня акто­рів, де акто­ри, які шука­ють робо­ту, зали­ша­ють свої пор­тфо­ліо. Натра­пив на фото Дені Лава­на і поду­ма­ла, що у ньо­го дуже осо­бли­ве облич­чя. Ми позна­йо­ми­ли­ся, він ціка­вив­ся цир­ком, грав у теа­трі, писав текс­ти. Я не думаю, що його спо­ку­ша­ло кіно. Зре­штою, я взяв його, бо не зна­йшов нічо­го кра­що­го. Він був мого віку і моєї ста­ту­ри. Не було осо­бли­вих переконань».

У роз­мо­ві також йшло­ся про скла­дні обста­ви­ни три­рі­чної робо­ти над філь­мом Кара­кса Les Amants du Pont Neuf, для зйо­мок яко­го у Лан­сар­гу непо­да­лік від Мон­пе­льє були рекон­стру­йо­ва­ні зна­ме­ни­тий паризь­кий міст та бере­ги Сени, що ста­ло одні­єю з най­до­рож­чих деко­ра­цій в істо­рії фран­цузь­ко­го кіне­ма­то­гра­фу на той час.

«Це зайня­ло три роки, і в моїй уяві це три окре­мі поста­нов­ки. Була вели­че­зна під­трим­ка, але була і нена­висть, що є нор­мою. Фільм почи­нав­ся як малень­кий, а потім виріс після того, як нам дове­ло­ся буду­ва­ти деко­ра­ції, трав­му­вав­ся актор (Лаван пошко­див сухо­жи­л­ля, що від­су­ну­ло гра­фік зйо­мок), а потім був шторм (який пошко­див деко­ра­ції). Чи навчив­ся я чомусь, я не впев­не­ний… це було важ­ко. Це озна­ча­ло, що я не зро­блю інший фільм у насту­пні май­же десять років».

Каракс визнав, що після того, як його насту­пний фільм, фан­та­сти­чний три­лер 1999 року Pola X, про­ва­лив­ся в про­ка­ті, він деякий час пере­бу­вав у від­люд­ді та сум­ні­вав­ся, чи вда­сться йому коли-небудь зно­ву зня­ти фільм.

Він зав­дя­чує покій­ній япон­ській про­дю­сер­ці з Пари­жа Мічі­ко Йоші­та­ке, яка запро­си­ла його задля філь­му­ва­н­ня одно­го з епі­зо­дів три­се­рій­но­го філь­му Tokyo!, де інші части­ни зні­ма­ли Мішель Гон­дрі та Пон Чжун Хо.

«На той момент мені ніхто нічо­го не про­по­ну­вав. Мені дали карт-бланш. Єди­ною умо­вою було те, що зйом­ки повин­ні про­хо­ди­ти в Токіо. Я воз­з’­єд­нав­ся з Дені. Я отри­мав вели­че­зне задо­во­ле­н­ня від того, що вига­ду­вав мову, стиль. Це було дуже весе­ло і пішло мені на користь»

#лео­ска­ракс, #інтер­в’ю