Лідер вільного світу: За що TIME назвав Зеленського людиною року

Бри­тан­ський жур­нал TIME назвав люди­ною року Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни Воло­ди­ми­ра Зелен­сько­го і зага­лом ​“укра­їн­ський дух”. ҐРУНТ дру­кує репор­таж Сай­мо­на Шусте­ра, в котро­му автор TIME пояснює, чому реда­кція вирі­ши­ла наго­ро­ди­ти саме укра­їн­сько­го лідера.

“Уве­че­рі в субо­ту зате­ле­фо­ну­ва­ли із Офі­су Пре­зи­ден­та: будь­те гото­ві виру­ши­ти в доро­гу вже насту­пно­го дня і при­хо­піть зубну щітку, – почи­нає свою роз­по­відь Сай­мон. – Інших дета­лей – куди чи як ми мали їха­ти – не було. Але здо­га­да­ти­ся було неважко”. 

Небез­пе­чна поїздка

Букваль­но дві доби перед тим, на 260‑й день росій­сько­го втор­гне­н­ня в Укра­ї­ну, росі­я­ни від­сту­пи­ли із Херсона.

Хер­сон був єди­ним регіо­наль­ним цен­тром, який росі­я­ни змо­гли оку­пу­ва­ти від поча­тку пов­но­мас­шта­бної вій­ни, і Кремль обі­цяв, що він назав­жди ста­не части­ною Росії. Тепер Хер­сон був віль­ним, і Воло­ди­мир Зелен­ський пра­гнув виру­ши­ти туди якнайшвидше.

Охо­рон­ці вмов­ля­ли його поче­ка­ти. Росі­я­ни зни­щи­ли муні­ци­паль­ну інфра­стру­кту­ру, зали­шив­ши місто без води, еле­ктро­енер­гії та тепла. Міські перед­мі­стя були покри­ті міна­ми. В уря­до­вих будин­ках висі­ли про­тя­гну­ті нитки роз­тя­жок. Авто­мо­біль­ний міст на під’їзді до Хер­со­на було зни­ще­но, і цей шлях був непро­їзним. Були підо­зри, що росі­я­ни, від­сту­па­ю­чи, зали­ши­ли сво­їх аген­тів і дивер­сан­тів, які могли зро­би­ти засід­ку на кор­теж Пре­зи­ден­та, щоб зни­щи­ти Зелен­сько­го або ж захо­пи­ти його в полон. Не було змо­ги ґаран­ту­ва­ти його без­пе­ку на цен­траль­ній пло­щі, де зби­ра­ли­ся люди для свя­тку­ва­н­ня звіль­не­н­ня міста, якраз у раді­у­сі дії воро­жої артилерії.

“Моя охо­ро­на була на 100% про­ти цьо­го, – ска­зав пре­зи­дент під час поїзд­ки. – Вони це важ­ко сприйня­ли. Вони не можуть кон­тро­лю­ва­ти пра­кти­чно нічо­го в регіо­ні, який щой­но део­ку­по­ва­но. Отже, це вели­кий ризик. А з мого боку тро­хи безрозсудно”. 

“Я не тішу себе ілюзіями”

Тож наві­що це роби­ти? Ціл­лю Росії на поча­тку втор­гне­н­ня було захо­пи­ти чи вби­ти Зелен­сько­го і обе­зго­ло­ви­ти уряд. Наві­що дава­ти їм шанс для уда­ру? Оче­ви­дне поясне­н­ня пов’язане із інфор­ма­цій­ною вій­ною, котра ста­ла для Зелен­сько­го спе­ці­а­лі­за­ці­єю. В’їжджаючи до міста, котре Вла­ді­мір Путін і далі вва­жав сво­їм, укра­їн­ський лідер зміг би про­ла­ма­ти діру в опо­від­ках про вели­кі заво­ю­ва­н­ня та імпер­ську велич, які росій­ські про­па­ган­ди­сти вико­ри­сто­ву­ва­ли міся­ця­ми. Візит Зелен­сько­го погли­бив би вра­же­н­ня від при­ни­зли­во­го росій­сько­го від­сту­пу і додав би сили укра­їн­цям витри­ма­ти зиму.

Та це не є при­чи­ною, чому він кинув­ся у доро­гу. ​“Люди, – ска­зав він мені під час дво­го­дин­но­го інтерв’ю, коли його осо­би­стий поїзд їхав через кра­ї­ну. – Дев’ять міся­ців вони були в оку­па­ції без сві­тла, без нічо­го. Так, у них було два дні ейфо­рії через повер­не­н­ня до Укра­ї­ни. Але вони скінчилися”. 

Невдов­зі почне­ться дов­гий шлях до від­нов­ле­н­ня. Бага­то мешкан­ців захо­чуть повер­ну­ти­ся до нор­маль­но­сті наба­га­то швид­ше, ніж змо­же забез­пе­чи­ти держава.

“Вони можуть упа­сти в депре­сію. Це буде дуже важ­ко, – вва­жає Зелен­ський. – Я бачу сво­їм обов’язком поїха­ти туди, пока­за­ти, що Укра­ї­на повер­ну­ла­ся. Можли­во, це про­дов­жить їхню радість іще на кіль­ка днів. Але я не тішу себе ілюзіями”. 

“Ми зна­ти­ме­мо, як позна­чи­ти вашу могилу”

Точкою нашої зустрі­чі була поже­жна части­на у цен­трі Киє­ва. Вона сто­я­ла без сві­тла. Росій­ські раке­ти зни­щи­ли чи пошко­ди­ли біль­шу части­ну укра­їн­ської енер­го­си­сте­ми, у ході уми­сної кам­па­нії, спря­мо­ва­ної на те, щоб зро­би­ти зиму яко­мо­га більш болю­чою для цивіль­но­го населення. 

Навіть цен­траль­ний базар (іде­ться про Бес­са­раб­ський ринок, – Ред.) був у тем­ря­ві. Хоча про­дав­ці все­ре­ди­ні й далі про­да­ва­ли сві­жі фру­кти, сир, соло­ні огір­ки та сви­ня­чі шлун­ки під сві­тлом еле­ктри­чних ламп. Коли ми про­хо­ди­ли повз, несу­чи наші куле­не­про­бив­ні жиле­ти й каски, то, зві­сно, при­хо­пи­ли тро­хи їжі в доро­гу. ​“При­но­сьте з собою щось поїсти, ці подо­ро­жі можуть бути дуже неор­га­ні­зо­ва­ни­ми”, – попе­ре­ди­ли нас помі­чни­ки Зеленського. 

Тем­ний мікро­ав­то­бус забрав нас о 19:30 вечо­ра, як і було домов­ле­но, і про­віз через блок­по­сти, що ото­чу­ють уря­до­вий квар­тал. Ця місци­на була зна­йо­мою для мене – коман­да Зелен­сько­го дозво­ля­ла пере­бу­ва­ти тут про­тя­гом дев’яти міся­ців втор­гне­н­ня, пра­цю­ва­ти у рези­ден­ції Пре­зи­ден­та і писа­ти про те, як вій­на змі­ни­ла їх – та його. 

Бле­ка­у­ти нада­ва­ли лока­ції місти­чно­сті. Сол­да­ти вири­на­ли із будок, схо­ва­них між дерев. У кабі­не­ті Зелен­сько­го на четвер­то­му повер­сі мере­хті­ли про­ме­ні ліхта­ри­ків. ​“У вас є доку­мен­ти? – спи­тав один із охо­рон­ців. – Добре, ми зна­ти­ме­мо, як позна­чи­ти вашу моги­лу, якщо ви від­ста­не­те від кор­те­жу”. Жарт викли­кав вибух смі­ху серед його побратимів.

Тієї ночі доро­га зайня­ла для пре­зи­дент­сько­го поїзда дев’ять годин, щоб про­їха­ти всю Укра­ї­ну від пів­но­чі до пів­дня. Біль­шість купе були зайня­ті охо­ро­ною. Вони від­по­чи­ва­ли, запа­ку­вав­ши свої гвин­тів­ки, й диви­ли­ся філь­ми на смар­тфо­нах, задер­ши ноги. Єди­ною їхньою вимо­гою було не фото­гра­фу­ва­ти осо­би­стий вагон Зелен­сько­го. ​“Якщо росі­я­ни вира­ху­ють його, це кінець”, – пояснив один із них.

Від­ко­ли поча­ло­ся втор­гне­н­ня, пові­тря­ний про­стір Укра­ї­ни обме­жи­ли. У небі можуть пере­бу­ва­ти лише бойо­ві літа­ки, дро­ни, бом­бар­ду­валь­ни­ки, кри­ла­ті раке­ти. Поїзд став для Пре­зи­ден­та голов­ним засо­бом пере­су­ва­н­ня на дов­гі дистан­ції. Ззов­ні його вагон вигля­дає так само, як зви­чай­ний паса­жир­ський. Що ж до сере­ди­ни, то мої очі­ку­ва­н­ня поба­чи­ти висо­ко­те­хно­ло­гі­чний коман­дний центр на коле­сах або при­найм­ні добре запов­не­ний бар, не випра­вда­ли­ся. У поїзді навіть не було інтер­не­ту і зру­чно­сті були скромними. 

Про­те Зелен­ський каже, що поїзд йому подо­ба­є­ться. Це дає йому час для чита­н­ня. І нага­дує про дитин­ство. Батько Пре­зи­ден­та пра­цю­вав на мідних шахтах у Мон­го­лії і поїзд­ки туди із Кри­во­го Рогу могли три­ва­ти вісім діб, у доро­зі через всю Росію. Він із ніжні­стю зга­дує ман­дрів­ки зі склян­ка­ми чаю, котрі пода­ва­ли­ся у мета­ле­вих під­ста­кан­ни­ках, деко­ро­ва­них сер­па­ми й моло­та­ми. Одна з іро­ній – Зелен­ський виріс у імпе­рії, від­ро­джен­ню котрої тепер нама­га­є­ться запобігти. 

Біль­шу части­ну сво­го жит­тя він носталь­гій­но зга­ду­вав куль­тур­не та істо­ри­чне мину­ле, котре Укра­ї­ну поєд­ну­ва­ло з Росі­єю. ​“Були диво­ви­жні радян­ські коме­дії, – ска­зав він. – Це кла­си­ка для мого поко­лі­н­ня. Але тепер я не можу їх диви­ти­ся. Вони нестер­пні для мене”. Спо­га­ди юно­сті тепер запля­мо­ва­ні звір­ства­ми, вчи­не­ни­ми росій­ськи­ми силами. 

У кві­тні Зелен­ський ска­зав мені, що вій­на зму­си­ла його змі­ни­ти­ся і ста­ти стар­шим. Тепер транс­фор­ма­ція вигля­дає ще яскра­ві­шою. Помі­чни­ки, які колись бачи­ли його лег­ким, тепер допо­ма­га­ють під­три­му­ва­ти жорс­ткий імідж. Якщо тра­пля­ю­ться про­бле­ми, то вони викли­ка­ють у ньо­го хіба що зни­зу­ва­н­ня пле­чи­ма. Дехто з пред­став­ни­ків коман­ди сумує за ста­рим Зелен­ським, доте­пни­ком із хло­пча­чою посмі­шкою. Утім вони розу­мі­ють: Пре­зи­дент мусить бути твер­ді­шим, іна­кше його кра­ї­на не виживе. 

Зброя-теле­фон та увага-щит

Вран­ці поїзд при­був до Мико­ла­є­ва – інду­стрі­аль­но­го та пор­то­во­го міста. Там кор­теж із мікро­ав­то­бу­сів та джи­пів уже чекав нас, щоб подо­ла­ти решту шля­ху до Хер­со­на. Зов­сім ско­ро на узбіч­чях тра­си поста­ли руї­ни – авто­бу­сні зупин­ки, посі­че­ні шра­пне­л­лю, покру­че­ні ске­ле­ти роз­бом­бле­них будівель…

На цен­траль­ній пло­щі Хер­со­на нас чекав із деся­ток губер­на­то­рів, міні­стрів і гене­ра­лів. Вони роби­ли сел­фі біля гра­фі­ті на фаса­ді обла­сної ради: ​“Сла­ва ЗСУ! Геро­ям сла­ва!”. Одна з помі­чниць Зелен­сько­го, Даша Зарів­на, виро­сла в Хер­со­ні, і ледь не роз­ри­да­лась, див­ля­чись на укра­їн­ські пра­по­ри понад пло­щею. ​“Я боя­ла­ся, що біль­ше ніко­ли не поба­чу це місце. Але ось ми тут”.

Через кіль­ка хви­лин про­лу­нав пер­ший вибух. Всі зав­мер­ли, спря­му­вав­ши погля­ди у небо і вдив­ля­ю­чись у пада­ю­чий сна­ряд. Потім був іще один ​“бум” – ближ­че, ніж пер­ший. Вибу­хи про­дов­жу­ва­ли луна­ти, про­те Зелен­сько­го це не хви­лю­ва­ло. Він, як зав­жди, від­мо­вив­ся від бро­не­жи­ле­та та каски. 

На краю пло­щі вій­сько­во­слу­жбов­ці поста­ви­ли інтер­нет-тер­мі­нал Starlink, при­єд­нав­ши супу­тни­ко­ву анте­ну до дизель­но­го гене­ра­то­ра. Пре­зи­дент дістав свій теле­фон і спи­тав пароль до вай­фаю. Біль­шість людей нав­ко­го сто­я­ли зі штур­мо­ви­ми гвин­тів­ка­ми, а цей iPhone був його збро­єю для веде­н­ня най­біль­шої назем­ної вій­ни цифро­вої ери. Вмі­н­ня Зелен­сько­го звер­та­ти­ся до сві­ту через цей теле­фон – у сво­їх нічних звер­не­н­нях у соцме­ре­жах, чи на без­кі­не­чних сеан­сах зв’язку із між­на­ро­дни­ми ліде­ра­ми – є таким же важли­вим, як і кіль­кість тан­ків в армії. 

Якось Пре­зи­дент дозво­лив коман­ді фахів­ців ство­ри­ти свою 3D-голо­гра­му, котру пізні­ше про­е­кту­ва­ли на різних кон­фе­рен­ці­ях у Євро­пі. ​“Наш прин­цип про­стий – якщо ми випа­да­є­мо з фоку­су, то ми опи­ня­є­мо­ся у небез­пе­ці”, – пояснив керів­ник Офі­су Пре­зи­ден­та Андрій Єрмак. Сві­то­ва ува­га слу­гує щитом.

Звіль­не­н­ня Хер­со­на дало нації виня­тко­ву наго­ду від­свя­тку­ва­ти. Із натов­пу у цен­трі пло­щі хтось вигу­кнув ​“Сла­ва Укра­ї­ні!”. Від­по­відь про­лу­на­ла хором, в основ­но­му, жіно­чи­ми голо­са­ми: ​“Геро­ям сла­ва!”. Зелен­ський, під шок сво­єї охо­ро­ни, виру­шив при­ві­та­ти їх. Усі кину­ли­ся впе­ред. Зелен­сько­го замкну­ли в кіль­це, яке охо­ро­на не могла контролювати. 

Погляд одно­го вої­на був нали­тий стра­хом, коли він ска­ну­вав облич­чя на потен­цій­ні загро­зи. Зелен­ський посмі­хнув­ся, пома­хав і спи­тав: ​“Ти як? У тебе все добре?” 

“Дове­діть, що ви з нами”

Успіх Зелен­сько­го як ліде­ра у часи вій­ни базу­є­ться на тому, що смі­ли­вість пере­да­є­ться. Вона поши­ри­ла­ся серед укра­їн­сько­го полі­ти­чно­го керів­ни­цтва у пер­ші дні втор­гне­н­ня, коли всі зро­зумі­ли, що Пре­зи­дент залишився. 

Якщо комусь зда­є­ться оче­ви­дним, що ліде­ри так пово­дя­ться під час криз, то зга­дай­мо інші істо­ри­чні пре­це­ден­ти. Шістьма міся­ця­ми рані­ше пре­зи­дент Афга­ні­ста­ну Ашраф Гані – наба­га­то більш досвід­че­ний лідер, ніж Зелен­ський – поки­нув кра­ї­ну, коли набли­жа­ли­ся сили Талі­ба­ну. У 2014 році коли­шній пре­зи­дент Укра­ї­ни Віктор Яну­ко­вич теж утік; він досі живе у Росії. На поча­тку Дру­гої сві­то­вої вій­ни ліде­ри Алба­нії, Бель­гії, Чехо­сло­вач­чи­ни, Гре­ції, Поль­щі, Нідер­лан­дів, Нор­ве­гії та Юго­сла­вії вте­кли через набли­же­н­ня Вер­ма­хту і жили в екзилі. 

Мало що у біо­гра­фії Зелен­сько­го вка­зу­ва­ло на те, що він буде сто­я­ти та бити­ся. Він ніко­ли не слу­жив у вій­ську. Він був пре­зи­ден­том лише з кві­тня 2019 року, а до того був про­фе­сій­ним про­дю­се­ром, акто­ром та комі­ком. Але такий бек­гра­унд мав свої пере­ва­ги: Зелен­ський лег­ко ада­пто­ву­вав­ся, не втра­чав сво­го само­кон­трол під тиском. Він знав, як ​“чита­ти людей” і реа­гу­ва­ти на їхні настрої та очі­ку­ва­н­ня. Тепер його гля­да­чем став увесь світ. 

Його ріше­н­ня зали­ши­тись, навіть у сві­тлі можли­во­го вбив­ства, пода­ло при­клад. Під­ле­глим було вже не так про­сто все кину­ти та вте­кти. ​“Кожен, хто втік – зра­дник”, – від­рі­зав спі­кер Вер­хов­ної Ради Руслан Сте­фан­чук на зустрі­чі з нар­де­па­ми через кіль­ка годин після нападу. 

Вели­ка кіль­кість укра­їн­ців узя­ли до рук зброю, яку лиш могли зна­йти, і виру­ши­ли захи­ща­ти свої міста про­ти агре­со­ра, озбро­є­но­го тан­ка­ми та гелі­ко­пте­ра­ми. ​“Вій­сько­ва тео­рія не вра­хо­вує зви­чай­них хло­пців у спор­тив­них шта­нях з мислив­ськи­ми рушни­ця­ми”, – напів­жар­то­ма роз­по­від­ав голов­ний гене­рал ЗСУ Вале­рій Залужний. 

У пер­ші годи­ни втор­гне­н­ня Пре­зи­дент отри­мав інфор­ма­цію, що Росія нама­га­є­ться виса­ди­ти тися­чі десан­тни­ків на аеро­дро­мі біля Киє­ва. Тоді Зелен­ський нака­зав за будь-яку ціну зупи­ни­ти висад­ку росій­ських транс­порт­них літа­ків. Один із радни­ків, Михай­ло Подо­ляк, ніко­ли не бачив боса настіль­ки лютим: ​“Він від­дав най­жорс­ткі­ші можли­ві нака­зи. Жодної жало­сті, засто­со­вуй­те всю наяв­ну зброю”. 

Зелен­ський дав гене­ра­лам сво­бо­ду дій на полі бою і нато­мість сфо­ку­су­вав­ся на тому, де міг бути най­більш ефе­ктив­ним – пере­ко­ну­ю­чи світ у тому, що Укра­ї­на має вигра­ти за будь-яку ціну. ​“Дове­діть, що ви з нами, що не поли­ши­те нас, що ви дій­сно євро­пей­ці і тоді жит­тя пере­мо­же смерть, а сві­тло – тем­ря­ву”, – ска­зав він у звер­нен­ні до Євро­пар­ла­мен­ту у пер­ший тиждень війни. 

Нара­да в бункері

Від цен­траль­ної пло­щі Хер­со­на кор­теж Пре­зи­ден­та поїхав містом, зупи­ня­ю­чись, щоб від­да­ти шану захи­сни­кам. Спер­шу була цере­мо­нія, під час котрої Зелен­ський наго­ро­див меда­ля­ми кіль­кох сол­да­тів, вклю­чно із аме­ри­кан­цем-добро­воль­цем, який допо­ма­гав у звіль­нен­ні. Насту­пна зупин­ка – склад, пере­ро­бле­ний на пункт гума­ні­тар­ної допо­мо­ги, запов­не­ний короб­ка­ми із рибни­ми кон­сер­ва­ми, туа­ле­тним папе­ром, рослин­ною олі­єю та спа­гет­ті. Робо­та не при­пи­ня­ла­ся навіть тоді, коли Зелен­ський все оглядав. 

Настрій був не менш напру­же­ним і під час остан­ньої зупин­ки – зустрі­чі з вій­сько­вим коман­ду­ва­н­ням у захи­ще­но­му від бомб бун­ке­рі. Укри­т­тя було схо­ва­не за ста­рим вер­ста­тним заво­дом, все­ре­ди­ну можна було потра­пи­ти через важ­кі мета­ле­ві две­рі. Тем­ний кори­дор при­вів нас до при­мі­ще­н­ня, напов­не­но­го дво­по­вер­хо­ви­ми ліж­ка­ми для сол­да­тів і офі­це­рів. Один із вій­сько­ви­ків про­дрі­мав цілий наш візит, а тоді сів на ліж­ку, натя­гнув фор­му і пішов по спра­вах. Ніхто не від­дав честь і не вста­вав під час візи­ту голов­но­ко­ман­ду­ва­ча. У їдаль­ні пода­ва­ли обід у пла­сти­ко­вих таріл­ках та ста­ка­нах: рагу з рисом, суп з соси­ска­ми та хліб. 

Хер­сон зали­ша­є­ться містом у режи­мі воєн­но­го часу. Укра­їн­ці помі­ти­ли роз­ві­ду­валь­ний дрон росі­ян пря­мо над Пре­зи­ден­том. Укра­їн­ські спец­слу­жби актив­но шука­ли росій­ських аген­тів. ​“Вони живуть серед нас, – ска­зав мені Зелен­ський. – У будів­лях, у під­ва­лах, серед цивіль­них. Ми має­мо викри­ти їх, бо це най­біль­ший ризик”.

Після обі­ду Зелен­ський попря­му­вав на інший бік бун­ке­ра, де офі­це­ри готу­ва­ли вій­сько­вий бри­фінг. Всіх попро­ха­ли зали­ши­ти свої теле­фо­ни біля две­рей кон­фе­ренц-зали. Все­ре­ди­ні на сті­ні висі­ла бойо­ва мапа, пока­зу­ю­чи, як загар­бни­ки роз­та­шу­ва­ли­ся за дво­ма небез­пе­чни­ми пере­шко­да­ми, котрі вони пла­ну­ва­ли вико­ри­ста­ти як щити. 

Щоб про­су­ну­ти­ся із захо­ду, укра­їн­цям дове­де­ться фор­су­ва­ти Дні­про під ймо­вір­ним гра­дом із арти­ле­рії та міно­ме­тів. Щоб піді­йти з пів­но­чі, дове­де­ться подо­ла­ти най­біль­шу АЕС в Укра­ї­ні [Запо­різь­ку], котру росі­я­ни оку­по­ву­ють від поча­тку бере­зня. Її реакто­ри тепер сто­ять на пере­до­вій. Зелен­ський розу­міє, що про­су­ва­н­ня впе­ред через ту область може закін­чи­ти­ся ката­стро­фою. Він має зва­жа­ти на те, що саме росі­я­ни можуть зро­би­ти з тими реакторами.

Коли дохо­дить до рішень на полі бою, Зелен­ський перш за все думає про жит­тя людей: скіль­кох ми втра­ти­мо, якщо піде­мо цим чи тим шля­хом. ​“Ми могли б ата­ку­ва­ти Хер­сон і рані­ше, із біль­ши­ми сила­ми. Але ми розумі­ли, скіль­ки людей поля­же. Ось чому ми обра­ли іншу такти­ку, і, дяку­ва­ти Богу, вона спра­цю­ва­ла. Я не думаю, що це був якийсь гені­аль­ний крок з нашо­го боку. Пере­мо­гли розум та мудрість про­ти амбі­цій та швид­ко­сті”, – ска­зав Зеленський. 

У потяг із кни­гою про Ста­лі­на й Гітлера

Сон­це захо­ди­ло, коли ми зно­ву повер­ну­ли­ся у потяг. У нор­маль­ні дні – якщо якісь дні на вій­ні можна назва­ти ​“нор­маль­ни­ми” – Зелен­ський та його коман­да постій­но ква­пля­ться. Вони роз­мов­ля­ють урив­ка­ми інфор­ма­ції, зві­та­ми, і вій­сько­ви­ми бри­фін­га­ми, стри­ба­ю­чи з теми на тему. Рути­на спо­віль­ню­є­ться, коли вони подо­ро­жу­ють. Потяг нав­ми­сне три­має повіль­ний темп: у випад­ку раке­тно­го уда­ру по одно­му з ваго­нів інші постра­жда­ють мен­ше і біль­ше паса­жи­рів змо­же вижи­ти. ​“Це дає нам шанс пого­во­ри­ти у спо­кої про наші кло­по­ти, роди­ни, дітей”, – каже голо­ва МВС Укра­ї­ни Денис Мона­стир­ський, який супро­во­джу­вав Пре­зи­ден­та на деяких поїздках. 

Нара­зі Зелен­ський бачить роди­ну вже часті­ше, ніж у пер­ші тижні вій­ни. Під час остан­ньої зустрі­чі 9‑річний син Кири­ло зди­ву­вав батька сво­їм розу­мі­н­ням вій­сько­вих справ. ​“Він це все вивчає, диви­ться онлайн, роз­мов­ляє із охо­рон­ця­ми. Він – фанат наших Зброй­них сил, нашої армії, гли­бо­ко розу­міє, що є нашою місі­єю, що ми звіль­ня­є­мо, яку зброю ми має­мо, а чого в нас немає”, – роз­по­вів мені Зеленський.

Коли поїзд зру­шив з місця, Пре­зи­дент запро­сив мене у свій при­ва­тний вагон. Жалю­зі були закри­ті, вузь­кий диван сто­яв біля сті­ни, і вир доку­мен­тів покри­вав вели­кий стіл для зустрі­чей. Це було наше п’яте інтерв’ю з 2019 року, від­ко­ли він вирі­шив бало­ту­ва­ти­ся на поса­ду Пре­зи­ден­та. Вплив того ріше­н­ня видно на рисах його облич­чя. Лице вигля­дає зму­че­ним – зі вто­мою та шара­ми болю нав­ко­ло очей. 

Сидя­чи нав­про­ти мене, Зелен­ський замо­вив каву і погор­тав книж­ку у папе­ро­вій обкла­дин­ці. Кни­га роз­по­від­а­ла про Гітле­ра та Ста­лі­на під час Дру­гої Сві­то­вої вій­ни, порів­няль­не дослі­дже­н­ня двох тира­нів, які най­біль­ше позну­ща­ли­ся над Укра­ї­ною. У Зелен­сько­го ще не було часу про­чи­та­ти її, але поді­бні істо­ри­чні та біо­гра­фі­чні книж­ки часто супро­во­джу­ють його в поїздках.

Перед вису­ва­н­ням Зелен­ський про­чи­тав книж­ку про батька-заснов­ни­ка Син­га­пу­ру та бру­таль­но­го бор­ця з кору­пці­єю Лі Кван Ю, який здо­був вели­ку шану в Укра­ї­ні. Кри­ти­ки зви­ну­ва­чу­ва­ли Зелен­сько­го у про­я­вах авто­ри­тар­них тен­ден­цій, коли він упо­ко­рю­вав олі­гар­хів і нама­гав­ся поса­ди­ти полі­ти­чних опонентів. 

Вже на пре­зи­дент­ській поса­ді він читав про Він­сто­на Чер­чи­л­ля, істо­ри­чну фігу­ру, з якою його порів­ню­ва­ли в остан­ні місяці.“Люди кажуть різні речі про ньо­го”, – сухо заува­жує він, під­кре­слю­ю­чи, що не має захо­пле­н­ня Чер­чил­лем як імпе­рі­а­лі­стом. Сам Зелен­ський хотів би асо­ці­ю­ва­ти­ся з інши­ми людьми тієї ери – як письмен­ник Джордж Орвелл чи коме­ді­ант Чар­лі Чаплін, який висмі­ю­вав Гітле­ра у роз­пал Голо­ко­сту. ​“Я під­няв при­клад Чар­лі Чаплі­на, – ска­зав Зелен­ський у потя­зі. – Він вико­ри­став інфор­ма­цію як зброю під час Дру­гої сві­то­вої, щоб боро­ти­ся з фаши­змом. Бачи­те, були арти­сти, які допо­ма­га­ли суспіль­ству, бо у них було бага­то шану­валь­ни­ків і їхній вплив був силь­ні­шим за артилерію”. 

“Спо­ча­тку Голо­до­мор, потім Дру­га сві­то­ва… Один жахли­вий удар іде за іншим”

Коли поїзд виїхав із фрон­то­вої зони і набрав тро­хи швид­ко­сті, мені ста­ло зро­зумі­ло, що Зелен­ський бажає біль­шо­го, ніж пере­мо­ги на полях бою. За час сво­єї каден­ції він хоче зла­ма­ти коло гно­бле­н­ня і тра­ге­дій, в яко­му Укра­ї­на застря­гла на цілі поко­лі­н­ня. У дитин­стві його бабу­ся роз­по­від­а­ла про часи, коли радян­ські сол­да­ти при­хо­ди­ли кон­фі­ско­ву­ва­ти в Укра­ї­ні їжу – вели­че­зні вро­жаї – все виво­зи­ло­ся під при­ці­лом зброї. У 1930‑х Кремль пра­гнув пере­ро­би­ти радян­ське суспіль­ство, і це при­зве­ло до ката­стро­фі­чно­го голо­ду – Голодомору.

Ця тема була табу в радян­ських шко­лах, вклю­ча­ю­чи й ту, де викла­да­ли бабу­сі Зелен­сько­го. Одна навча­ла укра­їн­ської мови, інша – росій­ської. Але оби­дві піді­йма­ли істо­рію голо­ду вдо­ма. ​“Вони гово­ри­ли про це дуже обе­ре­жно. Що тоді був такий пері­од, коли дер­жа­ва заби­ра­ла все, всю їжу”. 

Те, що це при­зве­ло до смер­тей міль­йо­нів, ста­ло широ­ко відо­мо по всій Укра­ї­ні лише у 1990‑х роках. Тоді Зелен­ський був уже у стар­шій школі. 

Тема Голо­ко­сту обго­во­рю­ва­ла­ся вдо­ма наба­га­то від­кри­ті­ше та часті­ше. Його батьки – євреї. Сто­ро­на мате­рі вижи­ла у вій­ні біль­шою мірою зав­дя­ки тому, що части­ну рідні ева­ку­ю­ва­ли потя­гом в Узбе­ки­стан, коли поча­ла­ся німе­цька оку­па­ція Укра­ї­ни. А от бага­то роди­чів Зелен­сько­го з боку батька було вби­то наци­ста­ми. Його дідусь, арти­ле­рист у радян­ській армії, втра­тив сво­їх батьків і трьох бра­тів під час Голокосту. 

“Такі тра­ге­дії при­хо­дять одна за одною. Спо­ча­тку Голо­до­мор, потім Дру­га сві­то­ва, – ска­зав Зелен­ський. – Один жахли­вий удар іде за іншим”. 

Я запи­тав у ньо­го, чи істо­рія яки­мось чином загар­ту­ва­ла Укра­ї­ну як націю, спри­я­ю­чи рішу­чо­сті у цій вій­ні. Це запи­та­н­ня викли­ка­ло про­ни­зли­вий погляд, наці­ле­ний на мене. 

“Деякі люди кажуть, що це загар­ту­ва­ло нас. Але я думаю, це забра­ло у нас так бага­то можли­во­стей для роз­ви­тку Укра­ї­ни, – від­по­вів Зелен­ський. – Як це нас загар­ту­ва­ло? Люди ледь вижи­ли, голод зла­мав їх. Він зла­мав їхню пси­хі­ку і, зві­сно, це зали­шає слід”. 

Тепер наста­ла чер­га його поко­лі­н­ня зустрі­ти уда­ри іно­зем­них загар­бни­ків. Замість Гітле­ра та Ста­лі­на – Путін. Він про­бує зла­ма­ти їхню волю, позбав­ля­ю­чи тепла та сві­тла, зни­щу­ю­чи можли­вість зби­ра­ти їжу чи дума­ти про щось поза межа­ми вижи­ва­н­ня цією зими. Нове поко­лі­н­ня укра­їн­ців, як син Зелен­сько­го, вчать про інстру­мен­ти вій­ни – замість пла­нів на про­цві­та­н­ня. Це пат­терн, який Пре­зи­дент хоче зруй­ну­ва­ти. І його план базу­є­ться не лише на зброї. 

“Я не хочу зва­жу­ва­ти, хто має біль­ше тан­ків та армій”, – каже він. Так, Росія – ядер­на супер­си­ла. Нева­жли­во, скіль­ки разів її сили будуть зму­ше­ні від­сту­па­ти від укра­їн­ських міст, вона зав­жди змо­же пере­гру­пу­ва­ти­ся та спро­бу­ва­ти напа­сти ще раз. ​“Ми має­мо спра­ву з силь­ною дер­жа­вою, яка пато­ло­гі­чно не бажає від­пу­ска­ти Укра­ї­ну, – ска­зав мені Зелен­ський. – Вони бачать демо­кра­тію та сво­бо­ду в Укра­ї­ні як пита­н­ня їхньо­го вла­сно­го виживання”.

Єди­ний спо­сіб пере­мог­ти тако­го воро­га – не лише домог­ти­ся тим­ча­со­во­го миру, але вигра­ти вій­ну. Це зму­си­ти весь інший світ під­штов­хну­ти Укра­ї­ну в про­ти­ле­жно­му [аніж Росія] напрям­ку, до суве­рен­но­сті, неза­ле­жно­сті та миру. Втра­та сво­бо­ди одні­єю наці­єю роз’їсть сво­бо­ду усіх інших. ​“Якщо вони нас зже­руть, сон­це у вашо­му небі ста­не тьмянішим”.

Ні про­ще­н­ня, ні прийняття

Ми при­бу­ли до Киє­ва близь­ко пів­но­чі. Кор­теж Пре­зи­ден­та зупи­нив­ся біля щіли­ни в бетон­ній сті­ні, за якою вже інший кон­вой із машин чекав, щоб від­вез­ти його до Офі­са. Перед сві­тан­ком Зелен­ський мав висту­пи­ти на самі­ті G20 на Балі, де вій­на в Укра­ї­ні пото­пи­ла всю іншу аджен­ду. Незва­жа­ю­чи на роль, яку Росія грає у Гру­пі двад­ця­ти, її послан­ці зазна­ли остра­кі­зму від інших колег на Балі, а голо­ва МЗС Росії Сєр­гєй Лав­ров зму­ше­ний поїха­ти додо­му раніше. 

“Росі­я­ни мають зро­зу­мі­ти, – ска­зав мені Зелен­ський – Їм не буде про­ще­н­ня. Вони не будуть прийня­ті у світі”. 

Близь­ко тре­тьої годи­ни ран­ку Зелен­ський зайняв своє місце в ситу­а­цій­ній кім­на­ті на дру­го­му повер­сі пре­зи­дент­ської рези­ден­ції. Золо­тий три­зуб, сим­вол Укра­ї­ни, висів на сті­ні поза ним. Він був вдя­гну­тий у свою зви­чну олив­ко­ву фут­бол­ку. ​“Вітаю сві­то­ву біль­шість, яка з нами”. 

Він ого­ло­сив, що битву за Хер­сон закін­че­но. І це про­лу­на­ло, ніби згад­ки про вели­чні вій­сько­ві пере­мо­ги – як сою­зна висад­ка в Нор­ман­дії, що змі­ни­ла хід Дру­гої сві­то­вої. ​“Це ще не оста­то­чна кра­пка в бороть­бі зі злом, але вона вже визна­чи­ла подаль­ший хід подій. Це саме те, що ми зараз від­чу­ва­є­мо. Тепер Хер­сон – вільний”. 

Його баче­н­ня пере­мо­ги про­стя­га­є­ться далі, ніж про­сто звіль­не­н­ня тери­то­рій. У інтерв’ю під час повер­не­н­ня з Хер­со­ну Зелен­ський під­кре­слив, що цьо­го­рі­чне втор­гне­н­ня – лише най­сві­жі­ша спро­ба Росії за мину­ле сто­лі­т­тя під­ко­ри­ти Укра­ї­ну. Його намі­ри – зро­би­ти її остан­ньою, навіть якщо це забе­ре наба­га­то біль­ше часу та жертв. Ще занад­то рано оці­ню­ва­ти, чи можна досяг­ти цієї мети. 

“Пізні­ше нас оці­нять, – ска­зав він. – Я ще не завер­шив цю вели­ку, важли­ву для нашої кра­ї­ни спра­ву. Ще не завершив”.

Дже­ре­ло: Ґрунт

#тайм, #ґрунт, #зелен­ський, #укра­ї­на