Literally 1984. А тепер спробуйте проаналізувати уривок з роману Оруела і зробіть висновок що буде далі з цим хлопчиною. Цей текст дуже добре описує те, що зараз відбувається з Росією.

Він­стон, як люди­на закрі­пляє свою вла­ду над іншими?

Він поду­мав.

- Зму­шу­ю­чи його стра­жда­ти, — ска­зав він.

- Абсо­лю­тно вір­но. Зму­шу­ю­чи його стра­жда­ти. Послу­ху недо­ста­тньо. Якщо люди­на не стра­ждає, як ви може­те бути впев­не­ні, що вона вико­нує вашу волю, а не свою? Вла­да поля­гає в тому, щоб зав­да­ва­ти болю та при­ни­жу­ва­ти. У тому, щоб розі­рва­ти сві­до­мість людей на шма­тки і скла­сти зно­ву в тако­му вигля­ді, як вам зав­го­дно. Тепер вам зро­зумі­ло, який світ ми творимо?

Він буде пов­ною про­ти­ле­жні­стю тим без­глу­здим гедо­ні­сти­чним уто­пі­ям, яки­ми тіши­ли­ся коли­шні рефор­ма­то­ри. Світ стра­ху, зра­ди й мук, світ топчу­чих і роз­то­пта­них, світ, який, удо­ско­на­лю­ю­чись, ста­ва­ти­ме не мен­шим, а більш без­жаль­ним; про­грес у нашо­му сві­ті буде спря­мо­ва­ний на зро­ста­н­ня стра­ж­дань. Коли­шні циві­лі­за­ції ствер­джу­ва­ли, що вони засно­ва­ні на любо­ві та спра­ве­дли­во­сті. Наша ґрун­ту­є­ться на нена­ви­сті. У нашо­му сві­ті не буде інших почут­тів, крім стра­ху, гні­ву, уро­чи­сто­сті та самоприниження.

Решту ми вини­щи­мо. Всі. Ми вико­рі­ню­є­мо коли­шні спосо­би мисле­н­ня – пере­жи­тки доре­во­лю­цій­них часів. Ми розір­ва­ли зв’яз­ки між батьком та дити­ною, між чоло­ві­ком та жін­кою, між одні­єю люди­ною та іншою. Ніхто вже не дові­ряє ні дру­жи­ні, ні дити­ні, ні дру­го­ві. А ско­ро і дру­жин та дру­зів не буде. Ново­на­ро­дже­них ми забе­ре­мо у мате­рі, як заби­ра­є­мо яйця з‑під несу­шки. Ста­те­вий потяг витра­ви­мо. Роз­мно­же­н­ня ста­не щорі­чною фор­маль­ні­стю як від­нов­ле­н­ня про­до­воль­чої кар­тки. Оргазм ми зве­де­мо нані­вець. Наші нев­ро­ло­ги вже пра­цю­ють над цим. Не буде іншої вір­но­сті, окрім пар­тій­ної вір­но­сті. Не буде іншої любо­ві, окрім любо­ві до Стар­шо­го Бра­та. Не буде іншо­го смі­ху, окрім пере­мо­жно­го смі­ху над пова­ле­ним воро­гом. Не буде мисте­цтва, літе­ра­ту­ри, нау­ки. Коли ми ста­не­мо все­силь­ни­ми, ми обі­йде­мо­ся без нау­ки. Не буде різни­ці між потвор­ним та пре­кра­сним. Зни­кне допи­тли­вість, жит­тя не шука­ти­ме собі засто­су­ва­н­ня. З різно­ма­ні­тні­стю насо­лод ми покін­чи­мо. Але зав­жди — запа­м’я­тай­те, Він­стон, — зав­жди буде сп’я­ні­н­ня вла­дою, і що далі, тим силь­ні­ше, тим гострі­ше. Зав­жди, кожну мить, буде про­ни­зли­ва радість пере­мо­ги, насо­ло­да від того, що роз­то­птав без­по­ра­дно­го воро­га. Якщо вам потрі­бен образ май­бу­тньо­го, уявіть чобіт, що тупцює облич­чя люди­ни — вічно.