“Людина у високому замку”, Філіп К. Дік

Ніко­ли не читав Діка, знав лише, що його тво­ри бага­то екра­ні­зу­ють (цей зокре­ма), взяв чита­ти в транспорті. 

З плю­сів є ціка­вий сет­тінг: кра­ї­ни Осі пере­мо­гли в Дру­гій сві­то­вій і поді­ли­ли світ на зони впли­ву, захід Шта­тів оку­по­ва­ний япон­ця­ми, схід — нім­ця­ми. Полі­ти­чна ситу­а­ція, між­на­ро­дні від­но­си­ни, еко­но­мі­ка — все дуже при­коль­но та орга­ні­чно прописано. 

З міну­сів — все інше. Реаль­но, настіль­ки не зайшло, не можу біль­ше нічо­го хоро­шо­го зга­да­ти. Є декіль­ка сюже­тних ліній, які опо­се­ред­ко­ва­но пов’я­за­ні між собою, вони начеб­то кудись йдуть, але ніку­ди не при­хо­дять і нічим не закінчуються. 

Пер­со­на­жі без кін­ця займа­ю­ться рефле­ксі­єю та нав­ко­ло­фі­ло­со­фі­єю, навіть коли вони роблять щось інше інше, це не викли­кає емо­цій чи зацікавлення. 

Якщо коро­тко, то книж­ка не вразила.