Мік Марс з Motley Crue: 10 альбомів, які змінили моє життя

Нещо­дав­но ста­ло відо­мо, що постій­ний гіта­рист Mötley Crue — Мік Марс був виму­ше­ний зали­ши­ти гурт та піти зі сце­ни за ста­ном здо­ро­в’я. Тепер замість ньо­го на кон­цер­тах буде гра­ти John 5. Гурт зро­бив насту­пну заяву:

«Ска­за­ти «з мене досить» — це най­ви­щий акт мужно­сті. Звук Міка допо­міг визна­чи­ти Mötley Crüe з тієї хви­ли­ни, коли він уві­мкнув свою гіта­ру на нашій пер­шій спіль­ній репе­ти­ції. Все інше, як то кажуть, вже істо­рія. Ми буде­мо про­дов­жу­ва­ти шану­ва­ти його музи­чну спадщину».

Спад­щи­на Міка не є спад­щи­ною шред-гіта­ри­стів. У той час як такі суча­сни­ки, як Джо Сатрі­а­ні, Стів Вай і Інгві Малм­стін, отри­ма­ли свою сла­ву в гітар­них жур­на­лах, Марс був тим гіта­ри­стом, який про­сто нади­хав інших гра­ти рок і отри­му­ва­ти від цьо­го задо­во­ле­н­ня. Чисто і просто.

Ці 10 аль­бо­мів визна­чи­ли шлях Міка Марса:

Jimi Hendrix — Axis: Bold as Love (1968)

«Напев­но, мій улю­бле­ний. Думаю, саме тоді Джи­мі почав ста­ва­ти справ­жнім ком­по­зи­то­ром. На час вихо­ду аль­бо­му Are You Experienced? він вже від­чу­вав це, хоча, можли­во, все ще тро­хи соро­мив­ся сво­го співу.

«Почув­ши його робо­ту на Axis, я зро­зу­мів, що він пере­йшов на інший рівень сво­го талан­ту. Його гра і текс­ти ста­ва­ли все кра­щи­ми. На той час, коли гурт дійшов до Electric Ladyland, з тими дже­ма­ми й боже­ві­л­лям, що від­бу­ва­ло­ся, це вже було дале­ко за межею».

Jeff Beck — «Truth» (1968)

«Мені дуже подо­ба­є­ться Truth. Я знаю, що він і ще одна люди­на [Род Стю­арт] в гру­пі не дуже добре ладна­ли. Але Truth був чудо­вим аль­бо­мом. І коли він пра­цю­вав із Тер­рі Боз­зіо, це було при­го­лом­шли­во. Деякі речі, які він робив, були схо­жі на витя­гу­ва­н­ня речей з пові­тря. Дуже круто».

The Yardbirds — Having a Rave Up (1965)

«Весь цей аль­бом був новим, іншим і сві­жим. Все, що я чув на той момент у сво­є­му жит­ті, це були дур­ні пісні на кшталт Surfing Bird і тому поді­бні речі. І ось я почув цю пла­тів­ку і поду­мав: «Що?!»

«Я любив блюз і бага­то чого поді­бно­го — Butterfield, Bloomfield і всі ці хло­пці. Я ріс, рухав­ся впе­ред і від­кри­вав для себе людей, і «Rave Up» був пер­шим аль­бо­мом, на яко­му, як мені зда­є­ться, Бек зіграв після того, як він замі­нив Клептона».

Cream — Disraeli Gears (1967)

«Ерік Кле­птон дуже вір­ний тому, ким він є — блю­зме­ном. Він дуже хоро­ший в цьо­му, і я дуже захо­плю­ю­ся ним через це, і за те, що він зали­ша­є­ться вір­ним сво­їй спра­ві. Cream пока­зав його з іншо­го боку, а потім він зно­ву повер­нув­ся до сво­го корі­н­ня. Disraeli Gears була одні­єю з моїх улю­бле­них платівок».

Derek and the Dominos — Layla and Other Assorted Love Songs (1970)

«У Кле­пто­на тут було бага­то хоро­ших музи­кан­тів, в тому числі ще один з тих, хто впли­нув на мене — Дуейн Олл­мен. Я про­сто думав: «Вау». Там було бага­то людей — відо­мих і не дуже. Це щось на кшталт Electric Ladyland — він тро­хи випе­ре­джав час. Ніхто цьо­го не робив.

«Ерік був пер­шим, хто вийшов і зро­бив пов­но­цін­не «У мене є нова сту­дія зву­ко­за­пи­су, і я зби­ра­ю­ся запро­си­ти Дуей­на Олл­ме­на і ту люди­ну, і ту люди­ну, і про­сто чудо­во про­ве­сти час, і що б не вийшло…». Як я вже ска­зав, як Electric Ladyland — це було пря­мо там і зараз».

Mike Bloomfield — різні записи

«Мій най­пер­ший улю­бле­ний гіта­рист — і він досі зали­ша­є­ться одним із моїх улю­бле­них. Він дуже силь­но на мене впли­нув. Він був моїм тим самим пер­шим справ­жнім блю­зо­вим хло­пцем, тому що я сидів і грав Ventures і тому поді­бне. Але тіль­ки з Май­клом Блум­філ­дом я навчив­ся роби­ти бен­ди (під­тяж­ки).

«Після The Electric Flag він почав гра­ти біль­ше кан­трі, і тоді я почав втра­ча­ти до ньо­го інте­рес. А потім я дізнав­ся, що він помер [від пере­до­зу­ва­н­ня нар­ко­ти­ків у 1981 році у віці 37 років]».

Bad Company — Bad Company (1974)

«Це чудо­вий аль­бом. На мою дум­ку, на ньо­му нема пога­них пісень. Вони всі чудо­ві. І мені дово­ди­ло­ся гра­ти деякі з них в клу­бах Топ 40, коли я ріс і вчив­ся гра­ти з інши­ми людьми.

«Я почув дій­сно кру­тий гурт, який знав, як гра­ти, це був диво­ви­жний запис. Він і зараз таким є — я все ще часто його слухаю».

Band of Gypsys — Band of Gypsys (1970)

«Я дивив­ся доку­мен­таль­ні філь­ми про цей аль­бом, і Майлз Девіс хотів зігра­ти з ними Machine Gun. А Бад­ді Майлз… Думаю, Джи­мі був тро­хи наля­ка­ний через голос Бад­ді. Джи­мі не дуже любив свій вла­сний голос, в той час, як у Бад­ді Майл­за був при­го­лом­шли­вий голос».

Led Zeppelin — Led Zeppelin II (1969)

«Мені дуже подо­ба­є­ться Джим­мі Пейдж, я бага­то чому навчив­ся у ньо­го, зокре­ма, щодо тону. Він грав з різним тоном та робив речі, які були схо­жі на: «А? ОК!». Пейдж був диво­ви­жним у всьо­му, що він робив — екс­пе­ри­мен­ту­вав і грав на гіта­рі зі сми­чка­ми для скрипки.

«Він був пер­шим, хто це зро­бив, і у ньо­го вийшло. Сьо­го­дні люди нама­га­ю­ться гра­ти сми­чком на гіта­рі, і це не пра­цює. Я думаю, що вони забу­ли кані­фоль або ще щось. Мені подо­ба­є­ться Led Zeppelin II. Так, мені дуже подо­ба­є­ться цей гурт».

Frank Sinatra — «Greatest Hits» (1968)

«Хоче­те почу­ти щось див­не? Френ­ка Сіна­тру! Там є «It Was a Very Good Year» і все таке інше. Мені дове­де­ться порів­ня­ти його з Біл­лі Голі­дей — це спів­а­ки, спів­а­чки, коли вони гра­ють або спів­а­ють тро­хи поза­ду такту, я кажу: «Це дій­сно кру­то». Тому що всі зав­жди випе­ре­джа­ють його.

«Є щось таке в тому, як він спів­ає, як спів­а­ла Біл­лі Голі­дей — вони такі роз­сла­бле­ні та від­ста­ють від біту, але потім ти їх наздо­га­ня­єш. Ніхто біль­ше так не робить».

#mickmars, #motleycrue, #interview