Пол Верговен згадує створення Зоряного десанту

Ось вибір­ка жорс­тких рецен­зій, яки­ми зустрі­ли «Зоря­ний десант» Пола Вер­го­ве­на після вихо­ду на екра­ни у 1997 році:

«Весе­ла лобо­то­мія» — LA Times.

«Точно як «Зоря­ні вій­ни» — якщо від­ня­ти хоро­шу істо­рію, сим­па­ти­чних пер­со­на­жів, інте­лект, доте­пність і мораль» — Washington Post.

Теле­грам: t.me/kinoIart

Навіть гуру кри­ти­ки Роджер Еберт у м’я­кій схваль­ній рецен­зії назвав його «одно­ви­мір­ним», додав­ши, що «якщо «Зоря­ні вій­ни» гума­ні­сти­чні, то «Зоря­ний десант» — тоталітарний».

Про­те двад­цять років пото­му «Зоря­ний десант» зазнав біль­шої пере­оцін­ки, ніж будь-який фільм сво­го часу, можли­во, навіть усіх часів і наро­дів. Бага­то пова­жних видань зараз вва­жа­ють його одним з най­кра­щих філь­мів сво­го деся­ти­лі­т­тя, можли­во, навіть най­кра­щим філь­мом сво­го режи­се­ра, що висту­пає про­ти загаль­но прийня­тих переконань.

Гля­да­чі не спри­йма­ють його як тота­лі­тар­ний, вони спри­йма­ють його жор­сто­ку сати­ру на мілі­та­ри­зо­ва­ний попу­лізм. Не кажу­чи вже про гро­мад­ськість, обду­ре­ну «фей­ко­ви­ми нови­на­ми», які виправ­до­ву­ють вини­ще­н­ня «інших». Зву­чить тро­хи знайомо?

Ми всі облажалися

Сам Пол Вер­го­вен, яко­му зараз 78 років, але він все ще неса­мо­ви­то від­вер­тий і розум­ний, без­умов­но, не соро­ми­ться про­во­ди­ти пара­ле­лі з сьо­го­дні­шнім все більш пра­вим полі­ти­чним ланд­ша­фтом, не в остан­ню чер­гу в США під керів­ни­цтвом Дональ­да Трампа.

«Напев­но! Без сум­ні­ву!» — пра­кти­чно вигу­кує він. «Я знаю, що [сце­на­рист] Ед Ноймайєр і я зна­ли про еле­мен­ти в аме­ри­кан­сько­му суспіль­стві, які, зда­ва­ло­ся, мали можли­вість для свто­ре­н­ня пев­но­го фаши­зму, але я сам не вірив, що Спо­лу­че­ні Шта­ти змо­жуть і захо­чуть піти в цьо­му напрямку».

Хоче­те зна­ти більше…?

Ласка­во про­си­мо до фашист­ської утопії

Спо­ча­тку «Зоря­ний десант» був над­зви­чай­но попу­ляр­ним рома­ном Робер­та А. Гайн­лай­на 1959 року. Гайн­лайн був добре відо­мий як при­хиль­ник жорс­ткої, рішу­чої зов­ні­шньої полі­ти­ки, і цю істо­рію про люд­ських сол­да­тів, які ведуть між­зо­ря­ну вій­ну з гігант­ськи­ми паву­ка­ми, часто зви­ну­ва­чу­ва­ли в тому, що вона про­слав­ляє війну.

Лібе­раль­ний Вер­го­вен, що не див­но, не був заці­кав­ле­ний в екра­ні­за­ції, яка при­йма­ла полі­ти­ку Гайн­лай­на за чисту моне­ту. Нато­мість він та його спів­ав­тор сце­на­рію «Робо­ко­па» Нойма­єр пра­гну­ли наду­ти вже надмір­но роз­ду­ті іде­а­ли Гайн­лай­на до макси­му­му, виста­ви­ти їх напо­каз, а потім піді­рва­ти їх, як конфетті:

«Ми з Едом не пого­джу­ва­ли­ся з Робер­том Гайн­лай­ном і від­чу­ва­ли, що нам потрі­бно про­ти­ста­ви­ти вла­сний нара­тив. В основ­но­му полі­ти­чний під­текст філь­му поля­гає в тому, що ці герої та геро­ї­ні живуть у фашист­ській уто­пії — але вони навіть не підо­зрю­ють про це! Вони дума­ють, що це нор­маль­но. І яки­мось чином тебе спо­ку­ша­ють слі­ду­ва­ти за ними, і водно­час дають зро­зу­мі­ти, що вони можуть бути фашистами».

Як наслі­док, «Зоря­ний десант» не про­сто роз­ми­ває межу під­трим­ки «наших військ» у їхній місії з полю­ва­н­ня на ара­хні­дів, а сти­рає її, як мура­шник, зали­тий чаном з інсе­кти­ци­дом. «Єди­ний хоро­ший клоп — це мер­твий клоп!» — одне з яскра­вих гасел, яке регу­ляр­но повто­рю­ють вій­сько­во­слу­жбов­ці для під­ня­т­тя бойо­во­го духу.

Тим часом екран­на рекла­ма постій­но роз­по­від­ає про вій­сько­ві опе­ра­ції, демо­ні­зу­ю­чи воро­га. Допо­ма­гає також те, що орди паву­ків — це вере­скли­ві, злі­сні восьми­но­гі кошма­ри — від­тво­ре­ні май­стром ефе­ктів Філом Тіп­пе­том — з яки­ми немо­жли­во домо­ви­ти­ся, їх можна лише знищити.

Різ­ким кон­тра­стом сто­ять наші акто­ри, з їхні­ми вито­че­ни­ми щеле­па­ми, зачі­ска­ми з реклам шам­пу­ню і під­тя­гну­ти­ми тіла­ми. Насправ­ді одне з (бага­тьох) кри­ти­чних заува­жень, спря­мо­ва­них на фільм, поля­гає в тому, що ніби це «90210 в космо­сі» — ден­на миль­на опера.

Хоча Каспер Ван Дін, Деніз Річардс, Діна Меєр і ком­па­нія про­дов­жи­ли кар’є­ру на екра­ні, ніхто ніко­ли не зви­ну­ва­чу­вав їх у тому, що вони були вели­ки­ми акто­ра­ми. Деякі захи­сни­ки «Десан­тни­ків» навіть ствер­джу­ють, що Вер­го­вен нав­ми­сно оби­рав пога­них акто­рів, щоб про­су­ну­ти свою сати­ру ще далі. Сам режи­сер про це каже:

«Ні, не зов­сім так, я взяв їх, тому що хотів, щоб вони вигля­да­ли як люди, яких ви бачи­те у філь­мі Лені Ріфен­шталь «Трі­умф волі». Це була хитрість, але біль­ше засно­ва­на на візу­аль­но­му аспекті».

Сум­но­зві­сний нацист­ський про­па­ган­дист­ський фільм Ріфен­шталь нама­гав­ся пока­за­ти фізи­чну пере­ва­гу арій­ської раси — іде­аль­ний варі­ант для пла­ну Вер­го­ве­на, щоб пійма­ти на гачок фашистів.

При цьо­му, навіть сам Вер­го­вен не може зму­си­ти себе похва­ли­ти їхню гру:

«Я, мабуть, занад­то бага­то дивив­ся на ці скуль­птур­ні тіла та облич­чя і, можли­во, при­ді­ляв недо­ста­тньо ува­ги актор­ській грі… Тоб­то, не знаю, ози­ра­ю­чись назад, можна ска­за­ти, що це було пра­виль­но, тому що це мають бути саме такі люди».

І він досі з любо­в’ю від­гу­ку­є­ться про акто­рів. Про це свід­чать зала­штун­ко­ві кадри з його пра­кти­чним під­хо­дом: зав­жди поруч з каме­рою та регу­ляр­но демон­струє акто­рам як від­би­ва­ти ата­ки гігант­ських жуків .

Одно­го дня (на жаль це не уві­йшло до філь­му про зйом­ки Зоря­но­го десан­ту) став­ся апо­кри­фі­чний інци­дент під час сце­ни змі­ша­но­го душу мор­ських піхо­тин­ців, у якій за сло­ва­ми Вер­го­ве­на, він сам роз­дя­гнув­ся, щоб нада­ти при­клад та заспо­ко­ї­ти моло­дих акто­рів, які нервували:

«Так, зви­чай­но, я це зро­бив. І це допо­мо­гло! Ми з моїм опе­ра­то­ром Йостом Вака­но роз­дя­гну­ли­ся і, зви­чай­но, всі поча­ли смі­я­ти­ся. Потім ми без про­блем відзня­ли сце­ну. Йост виріс у цих, ска­жі­мо так, табо­рах для голих людей, тому він не мав жодних про­блем з цим. Для мене це було тро­хи скла­дні­ше, але я ска­зав Йосту: «Гей, нам тре­ба пока­за­ти при­клад…». Він ска­зав: «Зви­чай­но», і бум!»

Ство­ре­н­ня Зоря­но­го десанту:

«Це дуже депре­сив­ний фільм!»**

Від­вер­тий хара­ктер і вісце­раль­ний стиль Вер­го­ве­на супе­ре­чать тим яко­стям, які схиль­ні ціну­ва­ти най­сер­йо­зні­ші кри­ти­ки. «Зоря­ний десант» почи­на­є­ться зі сце­ни в кла­сі, в якій похму­рий вчи­тель Май­кла Айрон­сай­да закли­кає «насиль­ство — це най­ви­ща фор­ма вла­ди, з якої похо­дять всі інші влади».

До кін­ця філь­му Ніл Патрік Хар­ріс і його това­ри­ші-коман­ди­ри пра­кти­чно виря­джа­ю­ться в нацист­ську фор­му СС. Жуки гро­те­скні, невбла­ган­ні, а люди — ясно­окі та сим­па­ти­чні. А вра­хо­ву­ю­чи, що Вер­го­вен вико­ри­сто­вує кадри висад­ки космі­чних кора­блів, які нав­ми­сно нага­ду­ють (і були ретель­но ско­пі­йо­ва­ні) висад­ку в Нор­ман­дії в День Д, мабуть, лег­ко зро­зу­мі­ти, як неува­жні рецен­зен­ти прийня­ли поси­ле­ну кри­ти­ку Вер­го­ве­на за пропаганду.

А тепер про фінал. «Зоря­ний десант» завер­шу­є­ться вибу­хом трі­ум­фу, екран­ним схва­ле­н­ням його фото­ге­ні­чних про­то­фа­ши­стів: «Вони будуть про­дов­жу­ва­ти боро­ти­ся — і вони переможуть!»

«Вони дуже раді про­дов­жи­ти в кін­ці ще одну вій­ну», — зітхає Вер­го­вен. «Це дуже депре­сив­ний фільм!»

Кри­ти­чний провал

Не див­но, що після його попе­ре­дньо­го сум­но­зві­сно­го і викри­валь­но­го філь­му 1995 року про Вегас «Стри­пти­зер­ки», він зно­ву зазнав пораз­ки. Надмір­не зобра­же­н­ня сексу та насиль­ства, які визна­ча­ють як його ран­ні гол­ланд­ські хіти («Рахат-Лукум», «Четвер­тий чоло­вік»), так і пізні­ші гол­лі­вуд­ські робо­ти («Зга­да­ти Все», «Основ­ний інстинкт»), зав­жди дра­ту­ва­ли деяких глядачів.

Але зага­лом він міг роз­ра­хо­ву­ва­ти на людей, які бачи­ли крізь поверх­не­ві про­во­ка­ції сер­йо­зну соціо­куль­тур­ну сати­ру, що хова­ла­ся під ними.

Але не цьо­го разу

Тепер напад­ки часто мали осо­би­сте під­ґрун­тя. Після «Стри­пти­зе­рок» його навіть нази­ва­ли «екс­пер­том з при­ва­тно­го тан­цю». Напев­но, важ­ко було не бра­ти це близь­ко до сер­ця? Пол каже:

«Це важ­ко про­ков­тну­ти, але, зре­штою, я зав­жди вижи­ваю і роблю свою робо­ту. Єди­ний спо­сіб подо­ла­ти ці депре­сив­ні речі — зня­ти ще один фільм. Най­гір­шим пока­ра­н­ням було б те, що ти не можеш цьо­го зро­би­ти та застря­га­єш з остан­нім філь­мом, де люди тебе зни­щи­ли. Але я думаю, що цьо­го не сталося».

Він має рацію — і не лише через пізні­ші вда­лі з точку зори кри­ти­ків й комер­цій­ні хіти, такі як «Чор­на кни­га» (2006) і його остан­ній фільм «Вона» (2016). Пере­оцін­ка «Зоря­но­го десан­ту» (і навіть «Стри­пти­зе­рок») при­зве­ла до більш ува­жно­го чита­н­ня фільмів.

Напри­клад, якщо ува­жно при­слу­ха­ти­ся до гала­кти­чної транс­ля­ції, то можна почу­ти, що люди роз­по­ча­ли весь кон­флікт з коло­ні­за­ції забо­ро­не­но­го гала­кти­чно­го секто­ру — тоб­то втор­гли­ся, а коли жуко­ві мешкан­ці захи­сти­ли­ся, то їм ого­ло­си­ли тоталь­ну війну.

Вер­го­вен пого­джу­є­ться, що виправ­да­н­ня — це «при­єм­но, але пра­гма­ти­чний ефект насправ­ді важли­ві­ший, ніж, ска­жі­мо, емо­цій­не задо­во­ле­н­ня від того, що [кри­ти­ки] були неправі».

Зре­штою, Пол Вер­го­вен може отри­му­ва­ти задо­во­ле­н­ня від того, що жар­тує з вами, але його загаль­на дум­ка ясна як день. «Вій­на робить з нас усіх фаши­стів», — гово­рить він про­сто. «Якщо порів­ня­ти це з ситу­а­ці­єю в США, яка скла­ла­ся за остан­ні пару міся­ців, не кажу­чи вже про те, що це про­ро­цтво, то «Зоря­ний десант» виявив­ся наба­га­то сер­йо­зні­шим, ніж ми дума­ли!».

11.11.2017

Дода­тко­ві факти:

- Марк Уол­берг і Джеймс Марс­ден від­мо­ви­ли­ся від ролі Джон­ні Ріко, яко­го в резуль­та­ті зіграв Каспер Ван Дін.

- Фільм почи­нав­ся як сце­на­рій під назвою «Полю­ва­н­ня на кло­пів на заста­ві 9», і лише пізні­ше був пере­ро­бле­ний, щоб ста­ти екра­ні­за­ці­єю рома­ну Гайнлайна.

- Вер­го­вен нав­ми­сно пока­дро­во від­тво­рив агі­та­цій­ну рекла­му з філь­му Лені Ріфен­шталь «Трі­умф волі». Сам він виріс в оку­по­ва­них наци­ста­ми Нідерландах.

-Існує три про­дов­же­н­ня: «Зоря­ний десант 2: Герой Феде­ра­ції», «Зоря­ний десант 3: Маро­дер» та «Зоря­ний десант: Втор­гне­н­ня. Плюс муль­ти­плі­ка­цій­ний сері­ал під назвою Roughnecks: Starship Troopers Chronicles, який три­вав лише один сезон.

-Кора­бель «Роджер Янг» був назва­ний на честь кава­ле­ра Поче­сної меда­лі США, який заги­нув на Соло­мо­но­вих остро­вах, від­во­лі­ка­ю­чи вогонь япон­ських військ, щоб його взвод зміг вте­кти неу­шко­дже­ним. Як і сер­жант Зім у філь­мі, він був інстру­кто­ром, який добро­віль­но роз­жа­лу­вав­ся до рядо­во­го, щоб при­єд­на­ти­ся до фрон­то­вих військ.

- Це лей­те­нант Віл­лі — він заги­нув у битві під Клен­да­ту на поча­тку філь­му — у вико­нан­ні Сті­ве­на Фор­да. Його батьком був пре­зи­дент Дже­ральд Форд.

- Пізні­ше ця фор­ма була повтор­но вико­ри­ста­на в сері­а­лі «Могу­тні рейн­дже­ри: Загу­бле­на галактика»:

#вер­го­вен, #зоря­ний­де­сант