Про нову хвилю перейменувань (в майбутньому і на тепер) з точки зору деколонізації в Україні загалом і в Києві зокрема

Текст жир­ним шри­фтом від авто­ра, зви­чай­ним від гостя.

Вер­хов­на Рада Укра­ї­ни 21 бере­зня ухва­ли­ла закон Про засу­дже­н­ня та забо­ро­ну про­па­ган­ди росій­ської імпер­ської полі­ти­ки в Укра­ї­ні і деко­ло­ні­за­цію топо­ні­мії, від­по­від­но до яко­го з укра­їн­ської топо­ні­мі­ки мають при­бра­ти всі назви, пов’язані з Росій­ською імпе­рі­єю, СРСР, Росі­єю, росій­ськи­ми дія­ча­ми, ба, навіть назви росій­ських міст.

Утім, назви росій­ських міст в назвах укра­їн­ських вулиць – це дале­ко не зав­жди коло­ні­аль­на спад­щи­на. Напри­клад, в місті Суми доне­дав­на був Кур­ський про­спект. Спра­ва в тому, що від укра­їн­ських Сум до росій­сько­го Кур­ська близь­ко 160 кіло­ме­трів. Тому Кур­ський про­спект – це не про коло­ні­а­лізм, а про напря­мок руху. Так само, як сум­ські вули­ці Хар­ків­ська, Ромен­ська чи Біло­піль­ська теж вка­зу­ють від­по­від­ні напрям­ки. Тоб­то це географія.

Хоча, після подій мину­ло­го року Сум­ська міська рада, не чека­ю­чи від­по­від­но­го зако­ну, а вика­зу­ю­чи настрої мешкан­ців міста, пере­йме­ну­ва­ла Кур­ський про­спект, бо широ­ко­мас­шта­бне втор­гне­н­ня Росії змі­ни­ло погляд навіть на географію.

Про осо­бли­во­сті деко­ло­ні­за­ції по-укра­їн­ськи «Істо­ри­чна Сво­бо­да» роз­мов­ля­ла з істо­ри­ки­нею Тетя­ною Водотикою.

– Давай­те спо­ча­тку роз­бе­ре­мо­ся із тер­мі­но­ло­гію: коло­ні­а­лізм, деко­ло­ні­за­ція. Кла­си­чний при­клад ХІХ сто­лі­т­тя: Бри­та­нія – метро­по­лія, Індія – коло­нія. Метро­по­лія визи­скує коло­нію. Але Бри­та­нія – це Англія та Шотлан­дія. Шотланд­ці теж тво­ри­ли ту імпе­рію. В Росій­ській імпе­рії, мені зда­є­ться, укра­їн­ці були рад­ше в ролі шотланд­ців, ніж у ролі інду­сів. То як розу­мі­ти деко­ло­ні­за­цію в укра­їн­сько­му контексті?

– Насправ­ді пита­н­ня дуже широ­ке і важли­ве. Тому що від розу­мі­н­ня кон­текс­ту деко­ло­ні­за­ції зале­жать подаль­ші рухи.

Зви­чай­но, чима­ло укра­їн­ців були доти­чні до ство­ре­н­ня Росій­ської імпе­рії – сво­єю пра­цею та інте­ле­кту­аль­ни­ми зуси­л­ля­ми, сво­ї­ми грі­шми і деко­ли навіть мрі­я­ми. Але слід також розу­мі­ти, що укра­їн­ські тери­то­рії були части­ною не лише Росій­ської імперії.

Деко­ло­ні­за­ція – це про пошук себе, про прийня­т­тя себе, це біль­ше про про­цес, а не про результат

Чому ми тоді забу­ва­є­мо про Осман­ську чи Австро-Угор­ську імпе­рії? Тож, коли ми гово­ри­мо про деко­ло­ні­за­цію сьо­го­дні, у бере­зні 2023 року, то давай­те нази­ва­ти це не тіль­ки деко­ло­ні­за­ці­єю, а рад­ше деру­си­фі­ка­ці­єю. Тоді це мати­ме біль­ше сен­су і буде ближ­че до правди.

– Михай­ло Тере­щен­ко був остан­нім міні­стром закор­дон­них справ Росії за Тим­ча­со­во­го уря­ду в 1917 році.

– Абсо­лю­тно так. Ви розу­мі­є­те, до чого я веду. Але нам тоді що, деко­ло­ні­зо­ву­ва­ти Тере­щен­ків тре­ба, Тере­щен­ків­ську вули­цю? Навряд чи.

Тре­ба прийня­ти, що части­на укра­їн­ців не розумі­ла, не зав­жди розумі­ла, не до кін­ця розумі­ла, не було у них такої потре­би в укра­їн­ській дер­жав­но­сті, в укра­їн­ській нації, в укра­їн­ській мові.

Тре­ба прийня­ти те, що не все в укра­їн­ській істо­рії було на бла­го Укра­ї­ни і українців.

Біль­ше того, тре­ба про деко­ло­ні­за­цію саме в кон­текс­ті істо­ри­чної нау­ки та істо­ри­чно­го зна­н­ня гово­ри­ти: як про дослі­дже­н­ня, як про ство­ре­н­ня ново­го знання.

Тому що з Росій­ською імпе­рі­єю все зро­зумі­ло, росій­ською мовою воло­діє абсо­лю­тна біль­шість українців.

А як із німе­цькою, араб­ською, туре­цькою мовами?

Тре­ба чита­ти інші дже­ре­ла, пра­ці інших істо­ри­ків й істо­ри­кинь, щоб зна­ти також і ту части­ну істо­рії. Бо вихо­дить, що деко­ло­ні­зу­є­мо Кур­ський про­спект у Сумах, але чудо­во про­да­є­мо у Льво­ві австрій­ську спадщину.

Австро-Угор­щи­на була більш лояль­ною до укра­їн­ців? Ну, гаразд. Але ж це теж була імперія.

– Так, імпе­рія. Але у сво­їй австрій­ській части­ні вона була лібе­раль­ною імперією.

– Але тим не мен­ше. І це вели­кий виклик істо­ри­чно­му цеху і вза­га­лі укра­їн­ській нау­ці – сфор­му­лю­ва­ти поня­т­тя деко­ло­ні­за­ції і спря­му­ва­ти його в аде­ква­тне здо­ро­во­му глу­зду русло.

– Добре уяв­ляю, як деко­ло­ні­зу­ва­ти геть­ма­на Іва­на Мазе­пу. Імпер­ська про­па­ган­да наки­да­ла, що це дуже пога­на люди­на, але, позба­вив­шись імпе­рії, може­мо собі ска­за­ти, що це не так. Мазе­па – нео­дно­зна­чний, але зага­лом пози­тив­ний герой укра­їн­ської історії.

А як, напри­клад, бути з письмен­ни­ком Мико­лою Гого­лем? Укра­ї­нець, але письмен­ник росій­ський. Тво­рив росій­ську літе­ра­ту­ру. То що, тепер в Мир­го­род зні­ма­ти пам’ятники Гого­лю, музей закривати?

Або, напри­клад, кон­стру­ктор Сер­гій Коро­льов – укра­ї­нець, але кував «раке­тний меч» СРСР і вза­га­лі, в Крем­лів­ській сті­ні похо­ва­ний. То що, тепер в Жито­ми­рі зні­ма­ти пам’ятник Коро­льо­ву, музей закри­ва­ти чи як?

– Уни­ка­ти зай­вої геро­ї­за­ції. Дуже важ­ко зна­йти в істо­рії будь-яко­го наро­ду одно­зна­чно пози­тив­ні й одно­зна­чно нега­тив­ні пер­со­на­жі. Так само можна про­дов­жи­ти вже зі зга­да­ни­ми Тере­щен­ка­ми чи Алчевським.

Мабуть, з суча­сної пози­ції не вар­то одно­зна­чно нази­ва­ти роди­ну Тере­щен­ків роди­ною укра­їн­ських геро­їв, які тіль­ки й дума­ли про Укра­ї­ну. Так само і Гоголь, і Коро­льов навряд чи про­ки­да­ли­ся з дум­кою про бла­го­ден­ство укра­їн­ської нації. Але на те й інклю­зив­ність полі­ти­чної нації, дер­жа­ви, щоб вмі­ти інкор­по­ру­ва­ти і вклю­чи­ти те, що є, на користь.

– Я вчив­ся ще в радян­ській шко­лі. Там на уро­ках істо­рії нас вчи­ли, що укра­їн­ський народ «одві­чно пра­гнув возз’єднатися з бра­тнім росій­ським наро­дом». Ніби така гене­раль­на лінія укра­їн­ців упро­довж всі­єї їхньої істо­рії – «возз’єднатися з росі­я­на­ми». Були окре­мі пога­ні люди, які цьо­го не хоті­ли, але зага­лом усі мали таке пра­гне­н­ня. Чи деко­ло­ні­за­ція не при­зве­де до впа­да­н­ня в іншу край­ність, що укра­їн­ці, мов­ляв, зав­жди воро­гу­ва­ли з росі­я­на­ми? Так теж було би непра­виль­но ска­за­ти, адже були дуже різні пері­о­ди в укра­їн­ській історії.

– Така загро­за зав­жди існу­ва­ти­ме. Так само, як і загро­за під­та­сов­ки чи навіть фаль­си­фі­ка­ції тих чи інших фактів на дого­ду пози­ції «Геть від Москви!».

Ви абсо­лю­тно пра­ві, були різні пері­о­ди, і не зав­жди навіть укра­їн­ська полі­ти­чна й інте­ле­кту­аль­на елі­та усві­дом­лю­ва­ли, що укра­їн­цям потрі­бна неза­ле­жність. І від цьо­го елі­та не пере­ста­ва­ла бути елі­тою, від цьо­го не змен­шу­є­ться її вне­сок в укра­їн­ську дум­ку і в укра­їн­ську справу.

Вій­на з Росі­єю – це не виправ­да­н­ня шаро­вар­щи­ні і непро­фе­сій­но­му під­хо­ду, не виправ­да­н­ня побу­до­ві яки­хось псев­до­і­де­о­ло­гі­чних кон­стру­кцій. Ми ж не в 1933 році. У нас є пра­во, можли­вість і навіть обов’язок тако­го не роби­ти, щоб не буду­ва­ти чер­го­вої незро­зумі­лої башти з неві­до­мо яких міфо­ло­гі­чних конструкцій.

– Тут ми дійшли зго­ди, що це хибний під­хід до деко­ло­ні­за­ції. А з яко­го боку кра­ще до неї підходити?

– Мені подо­ба­є­ться під­хід моєї коле­жан­ки Окса­ни Семе­ник, яка зро­би­ла ака­унт в тві­те­рі про істо­рію укра­їн­сько­го мисте­цтва. Там вона англій­ською мовою роз­ка­зує про укра­їн­ських митців або митців укра­їн­сько­го похо­дже­н­ня якісь баналь­ні речі. І деко­ло­ні­за­ція, мені зда­є­ться, має почи­на­ти­ся з дослі­дже­н­ня і з пояснення. 

Най­кра­ща деко­ло­ні­за­ція – це усві­дом­ле­н­ня важли­во­сті вне­ску укра­їн­сько­го наро­ду у сві­то­ву та євро­пей­ську куль­тур­ну й істо­ри­чну спадщину.

Напри­клад, у нас є Лев­ко Лук’яненко, такий дядь­ко з вуса­ми, він важли­вий ось тому, тому і тому. Диві­ться, фото­гра­фія Лев­ка Лук’яненка в моло­до­сті – прав­да, сим­па­ти­чний? І якщо всі ці речі повто­рю­ва­ти у соцме­ре­жах, роби­ти відео, роби­ти ютуб-кана­ли – ось це і буде справ­жня деколонізація.

Бо деко­ло­ні­за­ція (повер­ну­ся до того, з чого поча­ла) – це про зна­н­ня і про усві­дом­ле­н­ня місця сво­єї дер­жа­ви, сво­го наро­ду в істо­рії євро­пей­ській, сві­то­вій і вза­га­лі в істо­рії циві­лі­за­ції. Це про пошу­ки і про ство­ре­н­ня зна­н­ня, про під­крі­пле­н­ня сво­єї ідентичності.

І давай­те від­хо­ди­ти від діа­ло­гу з Росі­єю, росій­ським мисте­цтвом, куль­ту­рою, істо­рі­єю – це буде найкраще.

Най­кра­ща деко­ло­ні­за­ція – це зна­н­ня й усві­дом­ле­н­ня важли­во­сті вне­ску Укра­ї­ни і укра­їн­сько­го наро­ду у сві­то­ву та євро­пей­ську куль­тур­ну й істо­ри­чну спадщину.

Також поси­ла­н­ня на ще один при­клад вла­сне з Киє­ва, але текст і так дов­гий, тому кому ціка­во то ось на УП.