ЩО СТАНЕ ЗАПОРУКОЮ УСПІХУ УКРАЇНСЬКОГО НАСТУПУ: ОГЛЯД АНАЛІТИКИ (31.03.23)

Захі­дні воєн­ні ана­лі­ти­ки пишуть про потен­ці­ал укра­їн­ської армії і її стра­те­гію з висна­же­н­ня про­тив­ни­ка. Мір­ку­ють про успі­хи Укра­ї­ни в кібер­про­сто­рі. Також обго­во­рю­ють пла­ни росії роз­мі­сти­ти ядер­ну зброю в Біло­ру­сі та можли­ву роль Індії як посе­ре­дни­ка у пере­го­во­рах про закін­че­н­ня війни.

Воєн­ні ана­лі­ти­ки Франц-Ште­фан Гаді та Майкл Кофман для без­пе­ко­во­го жур­на­лу Survival пишуть про укра­їн­ську стра­те­гію висна­же­н­ня противника. 

Успіх у вій­ні зна­чною мірою зале­жить від ком­бі­на­ції такти­ки висна­же­н­ня і манев­ро­вих опе­ра­цій. Спо­ча­тку Укра­ї­на засто­со­ву­ва­ла такти­ку гли­бо­кої обо­ро­ни, інко­ли манев­ре­ної, і потім пере­йшла до насту­пу. Насту­пи на Хер­сон­щи­ні та Хар­ків­щи­ні змо­гли від­бу­тись тому, що скла­ли­ся від­по­від­ні умо­ви, пов’язані з неста­чею осо­бо­во­го скла­ду у росі­ян та зна­чним їх виснаженням. 

Висна­же­н­ня – це під­хід, який оби­дві сто­ро­ни засто­со­ву­ють на такти­чно­му рів­ні. Гли­бо­кі опе­ра­ції можли­ві лише тоді, коли інша сто­ро­на дося­гає висо­ко­го рів­ня висна­же­н­ня. Попри пере­да­чу систем HIMARS, які ство­ри­ли для Укра­ї­ни спро­мо­жність зав­да­ва­ти даль­ніх висо­ко­то­чних уда­рів, укра­їн­ська армія не змо­гла уни­кну­ти м’ясорубки постій­них висна­жли­вих боїв. На пра­кти­ці дегра­да­ція спро­мо­жно­стей росій­ських військ від­бу­лась насам­пе­ред не зав­дя­ки уда­рам по коман­дних пун­ктах та скла­дах боє­при­па­сів, а через висна­жли­ві пози­цій­ні бої та кон­цен­тра­цію арти­ле­рій­сько­го та іншо­го вогню. Укра­їн­ські манев­ре­ні під­роз­ді­ли в насту­пі пока­за­ли нео­дно­зна­чний резуль­тат про­ти добре укрі­пле­но­го про­тив­ни­ка, і дося­га­ли успі­ху тоді, коли воро­жі під­роз­ді­ли під­да­ва­лись дов­го­три­ва­ло­му виснаженню. 

Під­го­тов­ки до успі­шних опе­ра­цій на Хар­ків­щи­ні та Хер­сон­щи­ні потре­бу­ва­ла бага­то часу, попов­не­н­ня осо­бо­во­го скла­ду, озбро­єнь та амуніції. 

Укра­ї­на запу­сти­ла мобі­лі­за­цію від­ра­зу після пов­но­мас­шта­бно­го втор­гне­н­ня росії і мала пере­ва­гу в кіль­ко­сті людей із поча­тком дру­го­го ета­пу вій­ни, коли росія кон­цен­тру­ва­ла­ся на Дон­ба­сі. З допо­мо­гою захі­дної зброї Укра­ї­на висто­я­ла про­ти «вогне­во­го валу», що зро­би­ло росій­ські вій­ська вра­зли­ви­ми до кон­тр­на­сту­пів. З опе­ра­тив­ної точки зору кон­тр­на­ступ на Хер­сон­щи­ні був важли­ві­шим, адже цей фронт був прі­о­ри­те­тним для росі­ян порів­ня­но з Хар­ків­щи­ною. Незва­жа­ю­чи на укра­їн­ський успіх, росій­ська армія нане­сла зна­чні втра­ти на Хер­сон­щи­ні та збе­ре­гла свої під­роз­ді­ли, які потім могли засто­со­ву­ва­ти на інших ділянках. 

Росі­я­ни про­ве­ли низ­ку насту­паль­них опе­ра­цій у Кре­мін­ній, Вугле­да­рі та Мар’їнці. Вони не при­не­сли жодних проривів

Зараз росія про­ве­ла мобі­лі­за­цію і має пари­тет у кіль­ко­сті військ, але біль­ше не має зна­чної пере­ва­ги арти­ле­рій­сько­го вогню, а також від­чу­ває неста­чу досвід­че­них та під­го­тов­ле­них сол­да­тів. Попри це в січні 2023 року росі­я­ни про­ве­ли низ­ку насту­паль­них опе­ра­цій у Кре­мін­ній, Вугле­да­рі та Мар’їнці. Вони не при­не­сли жодних про­ри­вів, адже росій­ська армія, як і рані­ше, стра­ждає від яко­сті військ та неста­чі боє­при­па­сів. Голов­на надія тепер покла­да­є­ться на затя­гу­ва­н­ня вій­ни, що зро­би­ло б її непі­д­йом­ною для Укра­ї­ни та захі­дних партнерів. 

Зали­ша­є­ться від­кри­тим пита­н­ня, чи змо­же Укра­ї­на вико­ри­ста­ти росій­ські слаб­ко­сті. Зараз її армія вті­лює три­кро­ко­ву стра­те­гію: симе­три­чне висна­же­н­ня росі­ян по всьо­му фрон­ту; тиск на окре­мих його ділян­ках; після доста­тньо­го їх висна­же­н­ня про­ве­де­н­ня манев­ре­ної насту­паль­ної опе­ра­ції. Захі­дна вій­сько­ва допо­мо­га зро­би­ла бага­то, але неві­до­мо, чи змо­же вона гаран­ту­ва­ти стра­те­гі­чні здо­бу­тки укра­їн­ської армії. 

Потрі­бно біль­ше бро­не­ма­шин, тан­ків, САУ та ППО 

Пен­та­го­ну та іншим воєн­ним відом­ствам кра­їн-пар­тне­рів потрі­бно скон­цен­тру­ва­ти­ся на під­го­тов­ці укра­їн­ських під­роз­ді­лів до загаль­но­вій­сько­вих опе­ра­цій, а також пере­да­ти біль­ше систем у біль­шій кіль­ко­сті. Це дало б Укра­ї­ні які­сну пере­ва­гу на полі бою, де було б ско­ор­ди­но­ва­не засто­су­ва­н­ня БМП, тан­ків, САУ та систем ППО. Але навіть за таких умов мало­ймо­вір­но, що укра­їн­ська армія змо­же уни­кну­ти подаль­шо­го висна­же­н­ня та зна­чних втрат.

Ана­лі­тик Інсти­тут між­на­ро­дних та стра­те­гі­чних дослі­джень (IISS) Ден Блек оці­нив успіх Укра­ї­ни в обо­ро­ні від росій­ських кібе­ра­так. 

Через рік після поча­тку вій­ни Укра­ї­на про­де­мон­стру­ва­ла, що силь­ний бага­то­ша­ро­вий захист у кібер­про­сто­рі може бути ефе­ктив­ним навіть про­ти тако­го спро­мо­жно­го супро­тив­ни­ка як росія. Хоча бага­то що схо­ва­но за тума­ном вій­ни, можна кон­ста­ту­ва­ти, що секре­том укра­їн­сько­го успі­ху було пар­тнер­ство між дер­жа­вою, бізне­сом та цивіль­ни­ми іні­ці­а­ти­ва­ми, що дало змо­гу роз­бу­ду­ва­ти ада­птив­ну систе­му обо­ро­ни від росій­ських кібератак. 

Укра­ї­на вигра­ла битву за ада­пта­цію в кіберпросторі

На сьо­го­дні можна точно ска­за­ти, що Укра­ї­на поки вигра­ла битву за ада­пта­цію в кібер­про­сто­рі. Ця зда­тність до ада­пта­ції фор­му­ва­ла­ся задов­го до 2022 року і ста­ла куль­мі­на­ці­єю років досві­ду, інве­сти­цій та полі­ти­чних рішень для змі­цне­н­ня укра­їн­сько­го кібер­за­хи­сту. Але зали­ша­ю­ться від­кри­ти­ми деякі питання. 

По-пер­ше, чи змо­же Укра­ї­на далі ефе­ктив­но обо­ро­ня­тись після року дале­кої до завер­ше­н­ня вій­ни. Попов­не­н­ня і поси­ле­н­ня не є без­лі­мі­тни­ми, а інші кри­зи можуть від­во­лі­ка­ти ува­гу між­на­ро­дних пар­тне­рів. Водно­час, росій­ські кібер­вій­ська все ще зали­ша­ю­ться грі­зною силою, яку не вар­то недо­оці­ню­ва­ти. Тому уря­ди кра­їн-пар­тне­рів повин­ні поси­ли­ти меха­ні­зми коле­ктив­ної обо­ро­ни в кібер­про­сто­рі і спри­я­ти коор­ди­на­ції зусиль дер­жав­но­го та при­ва­тно­го сектору. 

По-дру­ге, що ще можна зро­би­ти для поси­ле­н­ня укра­їн­сько­го кібер­за­хи­сту. На поча­тку вій­ни було бага­то імпро­ві­за­ції, дер­жа­ви та при­ва­тні ком­па­нії про­по­ну­ва­ли свою допо­мо­гу, не зав­жди роз­би­ра­ю­чись із тим, що Укра­ї­на потре­бує. Тому зали­ши­лись кри­ти­чні потре­би, неза­пов­не­ні про­га­ли­ни та зна­чні можли­во­сті для покращення. 

По-тре­тє, наскіль­ки досвід Укра­ї­ни можна екс­тра­по­лю­ва­ти на інші потен­цій­ні кон­флі­кти, як напри­клад між Кита­єм і Тай­ва­нем. Зві­сно, ста­лі інве­сти­ції для покра­ще­н­ня вияв­ле­н­ня, види­мо­сті та опір­но­сті зна­чно роз­ши­рять зда­тність Тай­ва­ню до ада­птив­но­сті в кібер­про­сто­рі. Але Китай, оче­ви­дно, буде засто­со­ву­ва­ти кібе­рін­стру­мен­ти кар­ди­наль­но іншим шля­хом, ніж росія, що вима­га­ти­ме від пар­тне­рів Тай­ва­ню біль­шо­го залу­че­н­ня до змі­цне­н­ня його кіберзахисту.

Гостьо­вий дослі­дник Євро­пей­ської ради з між­на­ро­дних від­но­син (ECFR) Павєл Слюнь­кін вва­жає, що ядер­ні пла­ни росії у Біло­ру­сі можуть бути бле­фом, але в разі вті­ле­н­ня зве­дуть до нуля шан­си на демо­кра­ти­чний пере­хід кра­ї­ни, навіть якщо в Москві змі­ни­ться режим. 

Путін ого­ло­сив про пла­ни роз­мі­сти­ти росій­ську ядер­ну зброю в Біло­ру­сі до літа цьо­го року. Лука­шен­ко із 1996-го шко­дує про втра­ту радян­ської ядер­ної зброї і не раз закли­кав Путі­на роз­мі­сти­ти росій­ську на тери­то­рії кра­ї­ни. На його дум­ку, це мало б захи­сти­ти його уряд від сан­кцій та кри­ти­ки Заходу. 

Кремль сам дов­го кри­ти­ку­вав США за роз­мі­ще­н­ня ядер­ної зброї в Євро­пі, а тепер пла­нує роби­ти те саме, поси­ла­ю­чись на аме­ри­кан­ський досвід. Осо­бли­во іро­ні­чно це вигля­дає після спіль­ної заяви Путі­на і Сі Цзін­пі­на про заклик до ядер­них дер­жав не роз­мі­ща­ти ядер­ну зброю на тери­то­рії тре­тіх країн. 

Росія вичер­па­ла можли­во­сті шан­та­жу Заходу

Заява про ядер­ну зброю в Біло­ру­сі при­па­ла на 25 бере­зня – нео­фі­цій­ний День неза­ле­жно­сті Біло­ру­сі, який свя­тку­ють опо­нен­ти Лука­шен­ка. Путін хотів ще раз під­кре­сли­ти, хто має реаль­ну вла­ду в цій кра­ї­ні. Ріше­н­ня про роз­мі­ще­н­ня ЯЗ також може свід­чи­ти про те, що росія вичер­па­ла можли­во­сті шан­та­жу Захо­ду – Євро­па не замер­зла через газо­вий шан­таж, а мобі­лі­за­ція не змо­гла пере­вер­ну­ти хід вій­ни, ого­лив­ши про­бле­ми росії з техні­кою та під­го­тов­кою мобі­лі­зо­ва­них. В той час як Укра­ї­на отри­мує все біль­ше озбро­єнь від Захо­ду і готу­є­ться до контрнаступу. 

Ядер­ний шан­таж вигля­дає єди­ною опці­єю, яка ще лиши­лась, щоб Захід став при­хиль­ні­шим до ідеї китай­сько­го мир­но­го пла­ну чи тери­то­рі­аль­них посту­пок Укра­ї­ни. Зві­сно, це все може бути ще одні­єю інфор­ма­цій­ною опе­ра­ці­єю – щоб Євро­па пові­ри­ла в те, що Путін насправ­ді пла­нує роз­мі­сти­ти ЯЗ у Біло­ру­сі. В будь-яко­му разі, під­го­тов­ка ядер­них схо­вищ до літа вигля­дає нере­а­лі­сти­чною – в Калі­нін­гра­ді це зайня­ло два роки, а ста­рі схо­ви­ща, які зали­ши­ли­ся в Біло­ру­сі після роз­па­ду СРСР, пере­бу­ва­ють в пога­но­му техні­чно­му стані. 

Навіть у випад­ку змі­ни режи­му в Москві Біло­русь зали­ши­ться гео­по­лі­ти­чною заручницею

Але якщо Путін сер­йо­зний у сво­їх намі­рах, то це зна­чно поси­лить хва­тку росії в Біло­ру­сі. Все біль­ше росій­ських вій­сько­вих пере­бу­ва­ти­ме в кра­ї­ні, Біло­русь ста­не прі­о­ри­те­тною ціл­лю у випад­ку регіо­наль­но­го кон­флі­кту, а кон­троль за ЯЗ пере­бу­ва­ти­ме пов­ні­стю в руках іно­зем­ної дер­жа­ви. Навіть у випад­ку змі­ни режи­му в Москві Біло­русь зали­ши­ться гео­по­лі­ти­чною зару­чни­цею росії. 

Стар­ший ана­лі­тик RAND Corporation Дерек Гро­сман пише про роль Індії, яка могла б допо­мог­ти досяг­ти ком­про­мі­су між США та росі­єю щодо вій­ни в Укра­ї­ні. 

Хоча на самі­ті Вели­кої двад­ця­тки Індії не вда­лось подо­ла­ти роз­бі­жно­сті між США та росі­єю, не вар­то ски­да­ти її з рахун­ків як потен­цій­но най­кра­що­го посе­ре­дни­ка у вій­ні в Укра­ї­ні. Індія дотри­му­є­ться полі­ти­ки непри­єд­на­н­ня і гото­ва вести пере­го­во­ри з будь-якою кра­ї­ною, без обме­жень чи попе­ре­дніх умов. По-дру­ге, Індія має гар­ні робо­чі сто­сун­ки як зі США, так і з росі­єю, від чого вона нама­га­є­ться зібра­ти якнай­біль­ші диві­ден­ди. Хоча Захід засу­джує купів­лю росій­ської нафти Інді­єю, це дає їй також важіль впли­ву на Кремль, який нама­га­є­ться за будь-яку ціну під­три­му­ва­ти екс­порт енергоносіїв. 

Індія є важли­вою кра­ї­ною для стри­му­ва­н­ня Китаю

Індія також вда­є­ться до кри­ти­ки дій росії, хоча часто і в непря­мій фор­мі. Зі США Індія теж має чи не най­кра­щі у сво­їй істо­рії від­но­си­ни. Вона є важли­вою кра­ї­ною для стри­му­ва­н­ня Китаю в Індій­сько-Тихо­оке­ан­сько­му регіо­ні і уча­сни­цею квар­те­ту з без­пе­ко­вих питань у регіо­ні, куди вхо­дять також Австра­лія, Япо­нія та США. 

Індія є також вели­кою дер­жа­вою із вла­сною пози­ці­єю, яка стає голо­сом кра­їн «тре­тьо­го сві­ту». Це має зна­че­н­ня, адже ці кра­ї­ни ста­нов­лять біль­шість насе­ле­н­ня сві­ту, не під­три­му­ють захі­дні сан­кції, але вва­жа­ють, що росія не мала пра­ва напа­да­ти на сво­го сусі­да і повин­на відступити.

До вере­сня, коли прой­де саміт Вели­кої двад­ця­тки в Нью-Делі, як росій­ський новий наступ, так і укра­їн­ський кон­тр­на­ступ завер­ша­ться. Це дасть вікно можли­во­стей для переговорів

Інші кра­ї­ни – Ізра­їль, Туреч­чи­на, Індо­не­зія, Китай – теж нама­га­ли­ся гра­ти роль посе­ре­дни­ка, але не мали успі­ху. Індія зна­хо­ди­ться в уні­каль­но­му ста­но­ви­щі для цієї місії. Про­бле­мою є те, що вона вва­жає, що це не її вій­на, і тому не поспі­шає залу­ча­тись. Іншою про­бле­мою, яка не зале­жить від Індії, є те, що Путін і лише він буде вирі­шу­ва­ти, чи почи­на­ти мир­ні пере­го­во­ри. Але до вере­сня, коли прой­де насту­пний саміт Вели­кої двад­ця­тки в Нью-Делі, як росій­ський новий наступ, так і укра­їн­ський кон­тр­на­ступ оче­ви­дно завер­ша­ться, і це дасть вікно можли­во­стей для пере­го­во­рів, яким Індія мала б ско­ри­ста­тись. Це не впли­не нега­тив­но на її уль­тра-реа­лі­сти­чну зов­ні­шню полі­ти­ку, а нав­па­ки, під­ви­щить її репу­та­цію як зро­ста­ю­чої вели­кої дер­жа­ви, яка може дося­га­ти того, в чому інші про­ва­ли­лись. Хоча б це мало б заохо­ти­ти Нью-Делі до дій.

Воєн­ний істо­рик Але­ксан­дер Бернс для пор­та­лу War on the Rocks про­по­нує порів­ня­ти росій­ську «гру­пу Вагне­ра» із поді­бни­ми фор­ма­ці­я­ми в прус­ській армії Фрі­дрі­ха Вели­ко­го. 

У захі­дних медіа «гру­пу Вагне­ра» опи­су­ють або як найман­ців, або як штра­фні баталь­йо­ни на зра­зок тих, які вико­ри­сто­ву­вав Ста­лін у Дру­гій сві­то­вій. Наго­ло­шу­ють на їх такти­ці «люд­ських хвиль» і суї­ци­даль­них атак, що пока­зує «гру­пу Вагне­ра» як від­ста­лу в такти­чно­му пла­ні орга­ні­за­цію, яка насам­пе­ред про­сто вер­бує ув’язнених для фрон­ту. Але і укра­їн­ські, й зару­бі­жні воєн­ні екс­пер­ти від­зна­ча­ють гну­чкість і ада­птив­ність вагне­рів­ців, що не поєд­ну­є­ться з цим образом. 

Під­роз­ді­ли з ув’язнених, поло­не­них чи найман­ців ком­пле­кту­ва­ли за раху­нок впли­во­вих людей або олі­гар­хів, котрі ними і коман­ду­ва­ли 

Можна про­слід­ку­ва­ти ана­ло­гії із фрай­ко­ра­ми – під­роз­ді­ла­ми, які вою­ва­ли в прус­ській армії Фрі­дрі­ха Вели­ко­го у вій­нах 18 сто­лі­т­тя. Вони також могли скла­да­ти­ся з ув’язнених, поло­не­них чи найман­ців. І ком­пле­кту­ва­ли­ся сила­ми і за раху­нок тоді­шніх впли­во­вих людей або олі­гар­хів, котрі навіть попри неве­ли­кий вій­сько­вий досвід, були не лише вла­сни­ка­ми, але і коман­ди­ра­ми цих під­роз­ді­лів. Фрай­ко­ри також засто­со­ву­ва­ли такти­ку «люд­ських хвиль», але й були гну­чки­ми і ада­птив­ни­ми, про­во­ди­ли ана­ліз дій після завер­ше­н­ня бою, тре­ну­ва­ли про­ве­де­н­ня ком­бі­но­ва­них опе­ра­цій – коли кава­ле­рія, піхо­та і арти­ле­рія дія­ли спіль­но для ефе­ктив­них атак про­ти воро­га. Коли в прус­ській армії пану­ва­ла стро­га ліній­на доктри­на, під­роз­ді­ли поза межа­ми пря­мо­го армій­сько­го під­по­ряд­ку­ва­н­ня мали біль­ше про­сто­ру для гнучкості. 

Укра­їн­ські вій­сько­ві гово­рять, що є дві «гру­пи Вагне­ра»: пер­ша з ув’язненими і фрон­таль­ни­ми ата­ка­ми, і дру­га, більш під­го­тов­ле­на і гну­чка. Після Семи­лі­тньої вій­ни Фрі­дріх Вели­кий зро­зу­мів, що фрай­ко­ри як окре­мі під­роз­ді­ли біль­ше непо­трі­бні, і про­сто вклю­чив їх в армій­ські стру­кту­ри. Деякі з коман­ди­рів фрай­ко­рів, як князь Любо­мир­ський, закін­чи­ли жит­тя у вигнан­ні. Така доля може чека­ти і «гру­пу Вагне­ра», яка зараз висна­жу­є­ться в боях в Укра­ї­ні. З огля­ду на остан­ні заяви Євге­нія Прі­го­жи­на, що через вели­кі втра­ти він пла­нує скон­цен­тру­ва­тись на Афри­ці, змен­шив­ши при­су­тність в Укра­ї­ні, він може повто­ри­ти долю кня­зя Любомирського. 

На Захо­ді ж вар­то спри­йма­ти «гру­пу Вагне­ра» ана­ло­гом фрай­ко­рів Фрі­дрі­ха Вели­ко­го, щоб аде­ква­тно оці­ню­ва­ти їх спро­мо­жно­сті на полі бою. Це гну­чка, ада­птив­на і небез­пе­чна орга­ні­за­ція – для Укра­ї­ни і для всьо­го Заходу. 

Дже­ре­ло: ПЖ

#ана­лі­ти­ка, #пж