"Сирени Титана", Курт Воннеґут

Від попе­ре­дньо­го мого посту про­йшло дев’ять днів, а не місяць чи два, як зазви­чай, а це озна­чає, що книж­ка мені ну дуже спо­до­ба­лась. Кла­сний гумор, ціка­вий і дуже непе­ре­дба­чу­ва­ний сюжет, силь­на кін­ців­ка. Про­сто супер.

Мені важ­ко під­су­му­ва­ти, про що ця книж­ка. З одно­го боку, не хоче­ться спой­ле­ри­ти, з іншо­го, про­сто немо­жли­во пере­ка­за­ти таку від­бір­ну дичи­ну. Якщо бра­ти теми, то кни­га про долю, сенс жит­тя, сво­бо­ду волі. Якщо бра­ти сюжет, то це про подо­рож голов­но­го героя на Титан.

До речі, в моїй пер­шій вер­сії спи­ску цієї кни­ги не було, я думав, що вона не впи­су­є­ться в ряд макси­маль­но роз­ва­жаль­них книг з екшо­на­ми, вибу­ха­ми, над­при­ро­днім і тд. Але ста­ном на зараз це мій без­за­пе­ре­чний номер один від поча­тку мара­фо­ну, я про­сто в захваті.

В мене зали­ши­лось всьо­го дві неве­ли­чкі книж­ки (одну з яких як замі­нив в остан­ній момент, щоб авто­ри не повто­рю­ва­лись). Так що мій роз­ва­жаль­ний мара­фон повіль­но під­хо­дить до кін­ця, думаю ще зро­би­ти пост прго під­сум­ки і поді­ли­тись вра­же­н­ня­ми. Такі справи