Тоні Айоммі: "Ронні Джеймс Діо дав нам нове дихання та виклик"

У зв’яз­ку з пере­ви­да­н­ням аль­бо­мів Heaven And Hell і Mob Rules, Тоні Айом­мі зга­дує жит­тя гур­ту у 80‑х, дра­му голо­су і текс­тів Рон­ні Джейм­са Діо, а також те, як це було — запи­су­ва­тись у будин­ку Джо­на Леннона…

27 кві­тня 1979 року Black Sabbath вигна­ли з гур­ту Оззі Осбор­на. Це було вже вдру­ге, але цьо­го разу сер­йо­зно. Занад­то бага­то випив­ки та нар­ко­ти­ків (навіть за мір­ка­ми «Sabbath»), недо­ста­тня кон­цен­тра­ція на робо­ті. Оззі став тяга­рем для гур­ту, який і без того пере­бу­вав у скру­тно­му становищі.

Під час запи­су аль­бо­му «Never Say Die!» 1978 року мораль­ний дух був на низь­ко­му рів­ні, натхне­н­ня було в дефі­ци­ті, і Тоні Айом­мі був зму­ше­ний бре­ха­ти в облич­чя людям зі зву­ко­за­пи­сної ком­па­нії, які про­си­ли пові­до­ми­ти про нови­ни. «О так, все йде добре», — він їм гово­рив, зна­ю­чи, що в сусі­дній кім­на­ті його коле­ги по гру­пі були зайня­ті тим, що нічо­го не могли записати.

Коли аль­бом був випу­ще­ний, він не мав успі­ху, і під час аме­ри­кан­сько­го туру явно висна­же­ний гурт часто виті­сняв­ся іншим, що від­кри­вав висту­пи Sabbath — моло­дою, калі­фор­ній­ською коман­дою на чолі з жахли­во хоро­шим гіта­ри­стом: Едді Ван Гале­ном. Всі озна­ки май­бу­тніх змін були очевидні.

Менш ніж через рік після того, як роз­про­ща­ли­ся з Оззі, 25 кві­тня 1980 року, Black Sabbath повер­ну­ли­ся з новим вока­лі­стом, коли­шнім фрон­тме­ном Rainbow Рон­ні Джейм­сом Діо, новим аль­бо­мом Heaven And Hell і гострі­шим зву­ча­н­ням, яке пере­не­сло їх у менш блю­зо­вий і більш фан­та­сти­чний світ, ніж у попе­ре­дньо­му деся­ти­літ­ті. Дале­кі від того, щоб бути роз­чав­ле­ни­ми під­йо­мом нових гур­тів, таких як Van Halen і Iron Maiden (які випу­сти­ли свій одно­ймен­ний дебю­тний аль­бом за 11 днів до цьо­го, в той самий день, коли Judas Priest також під­ня­ли лан­ку для нової епо­хи мета­лу зі сво­їм British Steel), новий склад Sabbath від­ка­лі­бру­вав­ся і був не тіль­ки части­ною ново­го деся­ти­лі­т­тя, а й допо­міг його визначати.

Успіх «Heaven And Hell» повер­нув Sabbath на пра­виль­ну доро­гу, а його насту­пник, «Mob Rules» 1981 року, про­дов­жив цей під­йом. Зараз оби­два аль­бо­ми, пере­ви­да­ні в делюкс. Як зга­дує сам Тоні Айом­мі: «Ми віри­ли в це, і саме тому, я думаю, це спра­цю­ва­ло. Це від­рі­зня­ло­ся від того, що було рані­ше, але зву­ча­ло чудо­во, і ми змо­гли зро­би­ти нові речі».

Як від­хід Оззі та при­хід Рон­ні змі­ни­ли під­хід до запи­су? Зда­є­ться, ви дій­сно ско­ри­ста­ли­ся можли­ві­стю зро­би­ти щось тро­хи інше і більш драматичне…
«Ну, я маю на ува­зі, що для нас все було по-іншо­му. Тому що, оче­ви­дно, коли Рон­ні долу­чив­ся до робо­ти, напи­са­н­ня пісень ста­ло іншим через його під­хід. І це був дій­сно захо­пли­вий пері­од для нас, тому що ми роби­ли щось нове для нас, щось інше. Це сво­го роду під­штов­хну­ло нас. Це був пев­ний виклик, але нам сподобалося».

Коли ви шука­ли ново­го вока­лі­ста, Рон­ні був оче­ви­дним кан­ди­да­том? Або ви диви­ли­ся на вакан­тне місце і дума­ли: «Госпо­ди, кого ж ми візьмемо?».
«Чесно кажу­чи, стан справ у гру­пі на той момент був досить похму­рим, зна­є­те. Нічо­го не від­бу­ва­ло­ся, і Оззі дій­сно біль­ше не було ціка­во. Він про­хо­див через бага­то речей у той час. І нам дове­ло­ся або роз­па­сти­ся, або замі­ни­ти його, чого ми не хоті­ли роби­ти. Але до цьо­го дійшло.

«Я позна­йо­мив­ся з Рон­ні на вечір­ці, можли­во, за кіль­ка тижнів до цьо­го, і саме Шерон [Осборн, потім Арден] позна­йо­ми­ла мене з Рон­ні. Я факти­чно гово­рив з ним про те, щоб зро­би­ти наш вла­сний сайд-про­ект, щось тро­хи інше для нас обох. І він був у захва­ті від цієї ідеї. А потім, коли Оззі пішов, пер­шим, з ким я зв’я­зав­ся, був Рон­ні. Я ска­зав іншим хло­пцям: «Чому б нам не спро­бу­ва­ти Рон­ні, і поди­ви­ти­ся, що ви дума­є­те?». Це було, коли ми жили в Лос-Андже­ле­сі, і ми запро­си­ли його до репе­ти­цій­ної кім­на­ти в будин­ку. У нас була одна ідея рифів, яку ми при­ду­ма­ли, це була «Children Of The Sea», і Рон­ні почав щось спів­а­ти, і я про­сто поду­мав: «Це чудо­во!». Це був зов­сім інший підхід».

На той момент ви були гру­пою вже десять років, і важ­ка музи­ка поча­ла змі­ню­ва­ти­ся. Чи поба­чи­ли ви в цьо­му можли­вість пере­на­ла­шту­ва­ти себе?
«Ну, так, ми могли б роз­ши­ри­ти­ся тро­хи біль­ше, тому що, оче­ви­дно, те, як Рон­ні під­хо­див до речей, від­рі­зня­ло­ся від того, як це робив Оззі. Оззі був чудо­вим, але Рон­ні був зов­сім іншим спів­а­ком. Нам потрі­бен був хтось інший, ми не хоті­ли бра­ти когось, хто зву­чав би як Озз. Тому було добре мати когось зов­сім іншо­го, і голос Рон­ні й те, як він під­хо­див до пісень, дозво­ли­ли нам спро­бу­ва­ти різні речі, які від­рі­зня­ли­ся від того, що ми роби­ли рані­ше. Це від­кри­ло для нас наба­га­то біль­ше різноманітності».

Зда­є­ться, що пісні ство­рю­ва­ли­ся досить швид­ко, як тіль­ки ви поча­ли пра­цю­ва­ти з ним…
«Так, у нас почав вихо­ди­ти мате­рі­ал досить швид­ко. Оскіль­ки Рон­ні сам був музи­кан­том, ми могли сісти та він міг запро­по­ну­ва­ти ідею, а ти б ска­зав: «О, мені це подо­ба­є­ться». І все біль­ше і біль­ше, коли ми пра­цю­ва­ли разом, ми поча­ли ста­ва­ти віль­ни­ми один з одним, пра­цю­ю­чи як би син­хрон­но у всьо­му. Так що так, все скла­ло­ся досить швидко».

Остан­ній на той момент аль­бом Оззі «Never Say Die!» був дій­сно досить скла­дним і важ­ким, і він був тро­хи зне­до­ле­ний. Чи допо­мо­гли вам ці змі­ни повер­ну­ти енту­зі­азм до того, що ви робите?
«Без­умов­но. Це дало нам нове диха­н­ня і цей виклик. Тому що, оче­ви­дно, Sabbath існує вже деякий час, ми зна­ли, що може­мо вихо­ди­ти й дава­ти пев­ні кон­цер­ти та про­да­ва­ти кви­тки в пев­них місцях або щось поді­бне. Але було при­єм­но, тому що ми повин­ні були щось дове­сти. Ти нама­га­є­шся при­ве­сти в гру­пу іншо­го вока­лі­ста, а це дуже скла­дно, і він пови­нен бути прийня­тий, і він пови­нен про­я­ви­ти себе. І ми повин­ні були якось дове­сти собі, що це пра­цює і нам це подо­ба­є­ться. І я вірив у те, що у нас вийшло, справ­ді вірив. Мені дуже подо­ба­ло­ся те, що у нас було з Рон­ні на той момент».

Що ви пам’я­та­є­те про реа­кцію людей, коли вони впер­ше почу­ли Sabbath з Ронні?
«Вона була досить пози­тив­ною. Нам дове­ло­ся докла­сти дуже бага­то зусиль над про­су­ва­н­ням цьо­го аль­бо­му, що було добре, я думаю, тому що це зму­си­ло нас пра­цю­ва­ти. Це не було про­сто чимось, що можна ска­за­ти: «О, це буде добре». Ми повин­ні були це дове­сти та те, що гру­па хоро­ша і може роби­ти це нажи­во. Було бага­то зле­тів і падінь, але вре­шті-решт ми висто­я­ли. Ми зав­жди пиша­ли­ся цим аль­бо­мом і віри­ли в ньо­го. Якби ми не віри­ли в ньо­го, ми б його не запи­са­ли. Це була одна з тих речей, коли ми зна­ли, що на той момент це було правильно».

Чи від­чу­ва­ли ви, що вам потрі­бно зро­би­ти крок впе­ред і дове­сти, що ви все ще акту­аль­ні після 10 років існу­ва­н­ня? Адже з’яв­ля­ли­ся нові моло­ді гур­ти, які також все змі­ню­ва­ли, так само як ви це роби­ли на поча­тку 70‑х…
«Я думаю, що все­ре­ди­ні нас був тиск, але ми ні з ким не кон­ку­ру­ва­ли. Такі гур­ти, як Van Halen і Judas Priest, з’я­ви­ли­ся в той час, і це було чудо­во. Це абсо­лю­тно інший тип музи­ки з деяко­го погля­ду. Те, як ми писа­ли і як ми під­хо­ди­ли до речей, від­рі­зня­ло­ся від бага­тьох інших гур­тів, які були навколо».

Напев­но, змі­ни від­бу­ли­ся зав­дя­ки тому, що Рон­ні, як автор текс­тів, воло­дів справ­ді дра­ма­ти­чним чут­тям, яке прив­не­сло в гру­пу свою родзинку…
«Так, без­умов­но. Я маю на ува­зі, що з Рон­ні або будь-яким іншим спів­а­ком, якщо він пише свої вла­сні текс­ти, у ньо­го є пев­ні сло­ва, які він може вимов­ля­ти кра­ще, і він встав­ляє їх і під­кре­слює їх. Отже, як ви каже­те, у його текс­тах є дра­ма­тизм, і він встав­ляв потрі­бне сло­во у потрі­бній точці ряд­ка, де він його виго­ло­шу­вав, і це мало най­біль­ший ефект. Це було дуже добре і для Гізе­ра [Батле­ра, бас-гіта­ра], тому що йому зав­жди дово­ди­ло­ся бра­ти участь у напи­сан­ні текс­тів. Так що для ньо­го це була можли­вість біль­ше скон­цен­тру­ва­ти­ся на бас-гіта­рі, що він і хотів зробити».

Яки­ми були пер­ші кон­цер­ти з Ронні?
«Боже, зараз це важ­ко зга­да­ти. Ми від­пра­ви­ли­ся в тур­не «Black And Blue», в яко­му бра­ли участь ми та Blue Öyster Cult, зав­дя­ки мене­дже­ру, який був у нас на той момент, і саме так ми позна­йо­ми­ли Рон­ні з фана­та­ми, і зре­штою люди поча­ли його при­йма­ти. Але так, як я вже гово­рив, це виклик, тому що ви вихо­ди­те на сце­ну та оче­ви­дно, що люди будуть кри­ча­ти «Оззі». І ми отри­ма­ли це, і люди неми­ну­че будуть це роби­ти, тому що вони впер­ше бачать гру­пу з кимось іншим, і це, мабуть, див­но. Але Рон­ні про­сто звер­нув на це ува­гу, і в кін­це­во­му під­сум­ку ми об’­єд­на­ли натовп нав­ко­ло себе».

Коли спра­ва дійшла до ство­ре­н­ня «Mob Rules», чи від­чу­ва­ли ви себе тро­хи впев­не­ні­ше, тому що Рон­ні був прийня­тий і «Heaven And Hell» мав успіх?
«Так, ми були на під­йо­мі, тому що ми гастро­лю­ва­ли й все таке інше. Так що коли ми при­йшли запи­су­ва­ти «Mob Rules», оче­ви­дно, що Рон­ні вже не був нова­чком. На той момент у нас був інший бара­бан­щик, тому що Білл [Ворд] пішов після «Heaven And Hell». Ми деякий час пра­цю­ва­ли з Він­ні Аппі­сі на гастро­лях, і ми всі зви­кли до того, як ми всі гра­є­мо. Так що коли спра­ва дійшла до напи­са­н­ня Mob Rules, ми про­сто роби­ли те ж саме: дже­му­ва­ли та при­ду­му­ва­ли рифи, а потім пере­тво­рю­ва­ли їх на пісню.

«Пер­шою піснею, яку ми зро­би­ли для цьо­го аль­бо­му, була The Mob Rules. Ми пішли в буди­нок Джо­на Лен­но­на — у ньо­го там була сту­дія. Ми нала­шту­ва­ли апа­ра­ту­ру, дже­му­ва­ли, і я при­ду­му­вав цей риф, а потім Рон­ні почи­нав спів­а­ти. Ідея поля­га­ла в тому, що це був саунд­трек до філь­му, хеві-метал-філь­му, муль­тфіль­му. Це спра­цю­ва­ло дуже добре, але коли ми при­сту­пи­ли до запи­су аль­бо­му, Мар­тін Бірч [про­дю­сер] не захо­тів вико­ри­сто­ву­ва­ти цю вер­сію. Він хотів зро­би­ти так, щоб все було в кон­текс­ті один з одним. Це було його виправданням».

Яким був буди­нок Джо­на Леннона?
«Ви зна­є­те у відео на Imagine, де він сидить за білим піа­ні­но і все таке? Там все було так само. Нічо­го не було змі­не­но. Все було так само. Це було мило і досить куме­дно, тому що ви від­кри­ва­ли шафу, а вона була про­сто пов­на «золо­тих» дисків».

На цьо­му аль­бо­мі є «Sign Of The Southern Cross», який є одні­єю з най­ве­ли­чні­ших речей Sabbath, які вони коли-небудь роби­ли. Що ви пам’я­та­є­те про її створення?
«Як зав­жди, я про­сто при­ду­мав риф, і він усім спо­до­бав­ся. І у мене вини­кла ідея зро­би­ти гітар­ну пар­тію, яка зву­ча­ла б як скри­пка. Мені вда­ло­ся витяг­ти з гіта­ри щось, що зву­ча­ло добре, а в ті часи це було скла­дно. Зараз ви може­те про­сто нати­сну­ти кно­пку і, ймо­вір­но, отри­ма­є­те щось, що зву­чить саме так, як тре­ба, але мені дове­ло­ся погра­ти з різни­ми реча­ми, щоб зро­би­ти це. Наяв­ність про­дю­се­ра Мар­ті­на Бір­ча також дуже допо­мо­гла, тому що в мину­ло­му мені зав­жди дово­ди­ло­ся бра­ти в цьо­му участь. Було при­єм­но мати когось, хто, коли я грав соло, казав: «Так, ось так», або: «О, ні, давай ще одну».

У про­дю­сер­сько­му крі­слі він теж був досить креативним?
«Тро­хи, так. Чесно кажу­чи, я тро­хи допо­ма­гав йому, тому що він не був зна­йо­мий із басо­вим зву­ча­н­ням Гізе­ра, яке було більш пере­ван­та­же­ним. Коли ми почи­на­ли гра­ти, він гово­рив: «Бас тро­хи пере­ван­та­же­ний», а я від­по­від­ав: «Так, але це те, що робить наше зву­ча­н­ня осо­бли­вим». Він вло­вив ідею. Що було добре для мене, так це те, що він запи­сав кіль­ка успі­шних аль­бо­мів, але він не нав’я­зу­вав тобі нічо­го. Він витя­гу­вав з тебе все, що міг, і заохо­чу­вав до біль­шо­го, якщо знав, що ти можеш зро­би­ти це краще».

Ози­ра­ю­чись на ті запи­си, що вам най­біль­ше запа­м’я­та­ло­ся з того часу?
«Для запи­су «Heaven And Hell» ми поїха­ли до Фло­ри­ди та зупи­ни­ли­ся в будин­ку Бар­рі Гіб­ба з Bee Gees. Там же ми й репе­ти­ру­ва­ли. Пам’я­таю, у ньо­го був бар, і ми вста­но­ви­ли апа­ра­ту­ру, і це була чудо­ва атмо­сфе­ра. Ми бага­то чого там написали».

Чи було у Бар­рі Гіб­ба щось схо­же на те, що було у Джо­на Лен­но­на із золо­ти­ми дисками?
«Ні, у ньо­го були нар­ко­ти­ки в різних бан­ках на камі­ні! Ми зази­ра­ли в цю бан­ку, а там був весь цей гашиш. Ось такі були часи…»

І нао­ста­нок, що ви від­чу­ли, коли Рон­ні пішов після «Mob Rules»?
«Хм. Я не можу при­га­да­ти, що ми тоді дума­ли, але ми були роз­ча­ро­ва­ні тим, що він пішов. Ми дума­ли, що він зби­ра­є­ться піти та запи­са­ти аль­бом само­стій­но, розу­мі­є­те? Що, зви­чай­но ж, і ста­ло­ся. Було тро­хи при­кро, що він пішов, але такі речі тра­пля­ю­ться. І вре­шті-решт, зви­чай­но, ми зно­ву опи­ни­ли­ся разом — двічі!»

Пере­ви­да­н­ня «Heaven And Hell» і «Mob Rules» вже вийшли на BMG

#blacksabbath, #айом­мі, #діо