Топ 10 страшних музичних кліпів від Loudwire

У наші дні бага­то попу­ляр­них роз­ваг у жан­рі жахів роблять акцент на стра­хах і гро­те­скних обра­зах, а не на чомусь, можли­во, більш вра­жа­ю­чо­му: на непе­ре­бор­ній моторошності.

Зви­чай­но, насиль­ство, кров і загаль­на шоку­ю­ча цін­ність можуть бути зна­чни­ми. Однак, біль­ша наго­ро­да при­хо­дить у ство­рен­ні більш тон­ких візу­аль­них ефе­ктів та атмо­сфе­ри, які над­зви­чай­но нервують.

На щастя, 10 відео з цьо­го спи­ску ілю­стру­ють, як це роби­ться, оскіль­ки вони вико­ри­сто­ву­ють різно­ма­ні­тні при­йо­ми — такі як оги­дний грим, жахли­ві ситу­а­ції та від­штов­ху­ю­чий стиль режи­су­ри та мон­та­жу — щоб по-справ­жньо­му про­ни­кну­ти під вашу шкіру.

Як було ска­за­но в сло­га­ні до філь­му «Остан­ній буди­нок ліво­руч» 1972 року, про­сто про­дов­жуй­те повто­рю­ва­ти: «Це лише музи­чний кліп. Це лише музи­чний кліп. Це лише…»

Dead Soft, «Step Out»

«Step Out», взя­та з аль­бо­му «Big Blue» 2019 року, є хара­ктер­ною запа­м’я­то­ву­валь­ною та досту­пною піснею від канад­ських інді­/панк-роке­рів Dead Soft.

Тому можна було б очі­ку­ва­ти, що супро­від­не музи­чне відео Лесте­ра Лайон­са-Хуке­ма буде таким же при­ві­тним — але ви гли­бо­ко поми­ли­тесь. Нато­мість атмо­сфе­ра поча­тку 90‑х та пасто­раль­ні умо­ви супе­ре­чать три­во­жній істо­рії про викра­де­н­ня та вбив­ство пари в лісі див­но­го містечка.

Напри­кін­ці філь­му з’яв­ля­є­ться кров, але мото­ро­шність поля­гає у фра­гмен­тар­них знім­ках під­ло­сті та неща­стя. Як і у випад­ку з філь­ма­ми «Blue Velvet», «Eden Lake» та «The Vanishing», під іди­лі­чною поверх­нею хова­є­ться похму­рість, яку немо­жли­во забути.

Dir En Grey, ​“Obscure”

Оче­ви­дне вклю­че­н­ня, але це не озна­чає, що воно не виправ­да­не. Нав­па­ки, япон­ський аван­гар­дний гурт Dir En Grey напов­нює кожну мить мото­ро­шно химер­ни­ми та бру­таль­ни­ми зображеннями.

Почи­на­ю­чи з пока­зу гейш, які руха­ю­ться непра­виль­но, вони зобра­жу­ють різні при­кла­ди боді-горо­ру, риту­аль­ні цере­мо­нії, табу­йо­ва­ні сексу­аль­ні акти, злі­сних кло­у­нів та бага­то іншо­го. Крім того, вока­ліст Кіо руха­є­ться робо­ти­зо­ва­но і вигля­дає як одер­жи­мий зом­бі, так що одна його при­су­тність робить «Obscure» важли­вим вибором.

Якщо гурт ста­вив собі за мету від­да­ти жахли­ву дани­ну кібер­панк-горо­ру Така­ші Міі­ке, Шінья Цука­мо­то і Шозі­на Фукуї, то у них це пов­ні­стю вийшло.

Rammstein, «Mein Herz Brennt»

Одна з при­чин, чому люди люблять Rammstein, поля­гає в тому, що вони можуть бути як грай­ли­ви­ми, так і паралізуючими.

З піснею «Mein Herz Brennt» («Моє сер­це горить») вони одно­зна­чно схи­ля­ю­ться до остан­ньо­го табо­ру. Ліри­чне дослі­дже­н­ня нічних кошма­рів, запо­зи­че­не з осно­во­по­ло­жно­го філь­му 2001 року «Mutter», пов­ні­стю реа­лі­зо­ва­не у відео Зора­на Біхача.

На дода­ток до інших жахли­вих ситу­а­цій, у ньо­му фрон­тмен Тілль Лін­де­манн викра­дає — і зго­дом екс­пе­ри­мен­тує над кла­сом сиріт. Він також стає істо­тою, схо­жою на жука, а пере­ва­жне поєд­на­н­ня потой­бі­чних масок і біло-чер­во­но­го осві­тле­н­ня поси­лює тривогу.

Доре­чно, що Бігач дав фор­те­пі­ан­ній вер­сії дещо менш стра­шну інтерпретацію.

Chelsea Wolfe, «Feral Love»

Спів­а­чці Chelsea Wolfe не зви­ка­ти до похму­ро­го, оскіль­ки вона часто бави­ться із зов­ні­шнім вигля­дом та зву­ча­н­ням готи­чно­го року та дум-мета­лу. Попри це, її кліп на всту­пний трек аль­бо­му «Pain is Beauty» 2013 року є напро­чуд моторошним.

Ури­вок з її спіль­но­го філь­му з режи­се­ром Мар­ком Пел­лінг­то­ном «Lone», його пер­ший кадр — біло­ли­ця Wolfe з чор­ни­ми очи­ма — мит­тє­во викли­кає три­во­гу. Потім її пер­фор­манс на тлі руїн будів­лі пере­ри­ва­є­ться кола­жем див­них обра­зів (закри­вав­ле­ні тка­ни­ни, люди з голо­ва­ми тва­рин, при­мар­ні дів­ча­та-бли­зню­ки й незро­зумі­лі дома­шні відео­за­пи­си серед них). Це худо­жньо екс­пе­ри­мен­таль­ний і ціл­ком жахли­вий фільм.

Mr. Bungle, «Quote Unquote», aka «Travolta»

Мало хто з метал-гур­тів настіль­ки ж чудер­на­цький, як Mr. Bungle, і хоча «Quote Unquote» — aka «Travolta» — без­умов­но, вико­ри­сто­вує цю дива­ку­ва­тість, він також містить без­ліч бен­те­жних сегментів.

Коро­тко кажу­чи, він вті­лює загроз­ли­во-кар­на­валь­ну суть пісні в жит­тя, насо­ло­джу­ю­чись пере­ко­ше­ни­ми кута­ми каме­ри та перед­чу­т­тям пси­хо­де­лі­чних видо­вищ. Тут є ляль­ки з мер­тви­ми очи­ма, боже­віль­на костю­мо­ва­на тан­цю­валь­на вечір­ка, натя­ки на садо­ма­зо­хізм і самі музи­кан­ти, що без­жит­тє­во висять на м’я­сних гаках. Весь цей час миго­тли­ве сві­тло і див­ні філь­три поси­лю­ють дискомфорт.

Після вихо­ду відео було забо­ро­не­но на MTV через свою три­во­жну при­ро­ду. Не можна ска­за­ти, що ми їх засуджуємо.
Oingo Boingo, «Insanity»

Сьо­го­дні Ден­ні Ель­фма­на нази­ва­ють пер­шо­кла­сним кіно­ком­по­зи­то­ром, але його робо­та з Oingo Boingo заслу­го­вує не мен­шо­го визна­н­ня. Насправ­ді про­щаль­на пла­тів­ка 1994 року (Boingo) може бути їхньою най­біль­шою робо­тою, і голов­ною при­чи­ною цьо­го є її гені­аль­но мото­ро­шний дебют «Insanity» та ще більш мото­ро­шна його візу­аль­на адаптація.

Без­сум­нів­но, мав­пи, дия­во­ли та ляль­ки Фре­да Сту­ра, що руха­ю­ться в режи­мі стоп-кадру, за сво­єю сут­тю викли­ка­ють жах; однак ми може­мо зро­зу­мі­ти, що вони заду­ма­ли. На від­мі­ну від них, сам Ель­фман (який спів­ає з раді­сною злі­стю у тем­но­му лігві) зали­ша­є­ться загад­ко­во пусто­тли­вим. Що він там робить, і як до цьо­го при­че­тні малень­кі дівчатка?

Насправ­ді ми не хоче­мо цьо­го знати.

Cradle of Filth, «Babalon A.D. (So Glad for the Madness)»

Окрім того, що відео на «Babalon A.D. (So Glad for the Madness)» випро­мі­нює три­во­жний бренд екс­тре­маль­но­го мета­лу гур­ту, воно є від­вер­тою дани­ною пова­ги одно­му з най­стра­шні­ших філь­мів усіх часів і наро­дів: «Salò, or the 120 Days of Sodom» П’є­ра Пао­ло Пазоліні.

Беру­чи це до ува­ги, цен­траль­ний сюжет (Cradle of Filth, пере­одя­гне­ні в ари­сто­кра­тів зну­ща­ю­ться з кіль­кох моло­дих чоло­ві­ків та жінок в осо­бня­ку) набу­ває наба­га­то біль­шо­го сен­су. Зви­чай­но, це мото­ро­шно до чор­ти­ків, тим паче, що опо­від­а­чем тут є поко­їв­ка, яка диви­ться заста­рі­лі кадри на вики­ну­тій відео­ка­ме­рі — додає шар досто­вір­но­сті та правдоподібності.

Tool, «Parabola»

Поди­ві­мо­ся прав­ді у вічі: май­же кожне музи­чне відео Tool є захо­плю­ю­че непри­ва­бли­вим. Про­те, жодне з них не може зрів­ня­ти­ся з мото­ро­шною див­ні­стю «Parabola» з аль­бо­му Lateralus.

Зня­тий гіта­ри­стом гур­ту Ада­мом Джон­сом, кліп почи­на­є­ться з оги­дних бізне­сме­нів, які їдять (а потім від­ри­гу­ють) фру­кти у жахли­во пусто­му місці. Після цьо­го серія ані­мо­ва­них і живих людей і фігур (в тому числі про­ни­за­ний щупаль­ця­ми Трі­кі) бешке­ту­ють в інших без­лю­дних синіх кім­на­тах і лісах. Натиск при­ни­зли­вих абстра­кцій цьо­го відео не може не збу­джу­ва­ти гля­да­чів, і саме ця мото­ро­шна дво­зна­чність дає йому пере­ва­гу над його побратимами.

Pop Will Eat Itself, «Ich Bin Ein Auslander»

Як і Ден­ні Ель­фман, Клінт Мен­селл очо­лю­вав уні­каль­ний рок-гурт (Pop Will Eat Itself), перш ніж напи­са­ти успі­шну музи­ку до філь­мів (зокре­ма, «Lux Aeterna» з філь­му «Рекві­єм за мрі­єю»). Гурт часто ство­рю­вав­до­сту­пну атмо­сфе­ру, тому «Ich Bin Ein Auslander» (“I Am a Foreigner») є таким нети­по­во жахливим.

Зви­чай­но, все, що зня­то в нега­ти­ві, є жахли­вим, але що ще біль­ше поси­лює це від­чу­т­тя, так це дия­воль­ська посмі­шка Мен­сел­ла. Він диви­ться в каме­ру з демо­ні­чним задо­во­ле­н­ням, вико­ри­сто­ву­ю­чи при­та­ман­ну при­ма­рам мото­ро­шну музи­ку та вели­че­зні інструменти.

Це, без­умов­но, не дава­ло спа­ти ноча­ми бага­тьом дітям — і мені в тому числі — в сере­ди­ні 90‑х років.

Aphex Twin, «Come to Daddy» (режи­сер­ська версія)

Коли спра­ва дохо­дить до вибо­ру най­стра­шні­шо­го музи­чно­го відео всіх часів, від­по­відь може бути тіль­ки одна: Aphex Twin «Come to Daddy».

Кліп зня­тий у спів­пра­ці з Крі­сом Кан­нін­ге­мом задов­го до того, як вони випу­сти­ли «Rubber Johnny». Його поча­тко­ва сце­на (літня жін­ка, що вигу­лює соба­ку в без­лю­дно­му місці) є досить моторошною.

Через мить за парою жене­ться зграя дітей в іден­ти­чних масках Афекс Тві­на (Richard D. James). Як ніби цьо­го було недо­ста­тньо, жін­ка в кін­це­во­му під­сум­ку сти­ка­є­ться з кри­чу­щим мон­стром, який стає ватаж­ком дітей.

Оче­ви­дно, що «Come to Daddy» — це чисте пали­во для кошма­рів від поча­тку до кінця.

#tool, #rammstein, #chelseawolfe, #mrbungle, #top, #loudwire