Українці мовчання [Віталій Портников]

60-річний житель Аба­ка­на уро­дже­нець Оде­си Ігор Поку­сін, який публі­чно висту­пив про­ти росій­сько­го втор­гне­н­ня в Укра­ї­ну, зазнав цині­чних й жор­сто­ких пере­слі­ду­вань з боку росій­ської вла­ди. Зви­ну­ва­че­н­ня у ван­да­лі­змі – Поку­сін пошко­див бане­ри з літе­рою Z у цен­трі Аба­ка­на та на будів­лі респу­блі­кан­сько­го музею Хака­сії напи­сав «Сла­ва Укра­ї­ні» – було допов­не­но зви­ну­ва­че­н­ням у дер­жав­ній зра­ді. Дру­жи­на Іго­ря Поку­сі­на побо­ю­є­ться, що на укра­їн­ців у Росії очі­ку­ють масо­ві переслідування.

Цей висно­вок зно­ву нага­дує про долю росій­ських укра­їн­ців, від яких тепер вима­га­ють під­ви­ще­ної лояль­но­сті, підо­зрю­ють кожно­го у під­трим­ці Укра­ї­ни та неприйнят­ті росій­ської агре­сії. 2022 року ми оста­то­чно пере­ко­на­ли­ся, що бути укра­їн­цем у Росії про­сто небез­пе­чно. Якщо сам пре­зи­дент цієї кра­ї­ни вва­жає, що немає ані тако­го наро­ду, ані мови, ані дер­жа­ви, тоді як ти можеш збе­рег­ти свою іден­ти­чність навіть за умо­ви абсо­лю­тної лояльності?

3 жов­тня 1948 року пер­ший посол Ізра­ї­лю у Радян­сько­му Сою­зі Гол­да Меїр від­ві­да­ла Москов­ську хораль­ну сина­го­гу на свя­тку­ван­ні єврей­сько­го Ново­го року. У хра­мі в одно­му з москов­ських про­вул­ків зібра­ли­ся тися­чі людей – і це у роз­пал анти­се­міт­ських репре­сій та аре­штів дія­чів єврей­ської куль­ту­ри, яких неза­ба­ром роз­стрі­ля­ють. «Такий оке­ан любо­ві обру­шив­ся на мене, що ста­ло важ­ко диха­ти, думаю, я була на межі непри­том­но­сті… Люди про­стя­га­ли руки і пла­ка­ли…» – писа­ла Гол­да Меїр через роки у сво­їх спо­га­дах. Цей візит став леген­дар­ною поді­єю і був зобра­же­ний на купю­рі у 10 шеке­лів. Однак важли­во те, що навіть у цій ситу­а­ції загаль­но­го захо­пле­н­ня люди боя­ли­ся гово­ри­ти з ізра­їль­ськи­ми дипло­ма­та­ми. В Ізра­ї­лі наро­ди­ла­ся фра­за, яка сто­су­ва­ла­ся всіх радян­ських євре­їв – «євреї мов­ча­н­ня». Але кожен, хто насмі­лю­вав­ся заго­во­ри­ти з ізра­їль­ським послом, знав, чим він ризи­кує. Навіть дру­жи­на міні­стра закор­дон­них справ СРСР, най­ближ­чо­го сора­тни­ка Ста­лі­на В’я­че­сла­ва Молотов,а та сама коли­шня радян­ська міні­стер­ка Полі­на Жем­чу­жи­на, опи­ни­ла­ся у ГУЛА­Гу після роз­мо­ви з Гол­дою Меїр.

Укра­їн­ці в Росії набли­зи­ли­ся до цієї небез­пе­чної межі. Я добре пам’я­таю час ство­ре­н­ня пер­ших укра­їн­ських орга­ні­за­цій у Москві – тоді, коли в самій Укра­ї­ні режим Воло­ди­ми­ра Щер­би­цько­го робив усе можли­ве для бороть­би не лише з «укра­їн­ським націо­на­лі­змом», а й із будь-яки­ми змі­на­ми. Укра­їн­ський рух у росій­ській сто­ли­ці важ­ко було тоді назва­ти числен­ним, але ми не боя­ли­ся вла­ди і зна­ли, що бути укра­їн­цем, роз­мов­ля­ти між собою укра­їн­ською мовою на вули­ці чи у ваго­ні метро­по­лі­те­ну – це не зло­чин. Зго­дом росій­ська вла­да поча­ла вста­нов­лю­ва­ти кон­троль над укра­їн­ським рухом, інфіль­тру­ва­ти його аген­та­ми спец­служб, при­зна­ча­ти керів­ни­ка­ми укра­їн­ських куль­тур­них орга­ні­за­цій «пере­ві­ре­них осіб». Бібліо­те­ка укра­їн­ської літе­ра­ту­ри, яка змо­гла з’я­ви­ти­ся в Москві зав­дя­ки іні­ці­а­ти­ві місце­вих акти­ві­стів та щедрим пода­рун­кам з Укра­ї­ни та інших кра­їн, була спо­ча­тку роз­гром­ле­на, а потім вза­га­лі зни­ще­на. Але після поча­тку вій­ни ста­ло немо­жли­во бути вже не лише «полі­ти­чним», а й «побу­то­вим» укра­їн­цем. Все те, що росій­ські шові­ні­сти зав­жди вкла­да­ли у поня­т­тя укра­їн­ства – борщ, сало, варе­ни­ки, гопак – уже спри­йма­є­ться май­же як дис­кре­ди­та­ція росій­ських зброй­них сил, які вою­ють за те, щоб на укра­їн­ській зем­лі не було жодної Укра­ї­ни. І це, між іншим, не пере­біль­ше­н­ня: адже оку­пан­ти ого­ло­шу­ють «Росі­єю» будь-який оку­по­ва­ний укра­їн­ський регіон і про­сто не звер­та­ють ува­ги на те, що етні­чні укра­їн­ці ста­нов­лять пере­ва­жну біль­шість у кожній обла­сті нашої кра­ї­ни. То кому ж тан­цю­ва­ти гопак та готу­ва­ти борщ, якщо укра­їн­ців не існує?

Люди, які почу­ва­ю­ться укра­їн­ця­ми і вже через свою націо­наль­ну при­на­ле­жність не можуть ужи­ти­ся з дер­жа­вою, яка поча­ла під­лу вій­ну про­ти їхньої Вітчи­зни, зму­ше­ні піти в під­пі­л­ля – або на них чекає доля Іго­ря Поку­сі­на. Всім іншим теж дове­де­ться роби­ти нелег­кий вибір між оста­то­чною від­мо­вою від вла­сної іден­ти­чно­сті та пов­ною під­трим­кою путін­сько­го режи­му або ж жит­тям із тав­ром потен­цій­но­го зра­дни­ка Батьків­щи­ни. Нічо­го ново­го у такій долі немає – радян­ські євреї жили в цьо­му ста­ні деся­ти­лі­т­тя­ми після того, як Ізра­їль про­де­мон­стру­вав готов­ність іти вла­сним полі­ти­чним кур­сом і захи­ща­ти свій суве­ре­ні­тет – ще й у сою­зі зі Спо­лу­че­ни­ми Шта­та­ми й інши­ми кра­ї­на­ми циві­лі­зо­ва­но­го сві­ту. Після пере­мо­ги у вій­ні 1967 року нена­висть дося­гла апо­гею, і з цьо­го момен­ту вибо­ру вже не було: або тобі вда­є­ться «від­ме­жу­ва­ти­ся» від євре­їв, або на тебе зав­жди диви­ти­му­ться з підо­зрою – яким би вір­но­під­дан­ством ти не відрізнявся.

У Росії, на від­мі­ну від СРСР, націо­наль­ність у паспор­тах не пишуть. Отже, укра­їн­ців та уро­джен­ців Укра­ї­ни, які зму­ше­ні будуть «захо­ті­ти» ста­ти росі­я­на­ми, буде чима­ло. Але, втім, і в нашій кра­ї­ні бага­то етні­чних росі­ян оста­то­чно ста­нуть укра­їн­ця­ми – про­сто щоб не ото­то­жню­ва­ти самих себе з кра­ї­ною, яка вби­ває і їх самих, і їхніх близь­ких. Так вій­на при­зве­ла до оста­то­чно­го та без­по­во­ро­тно­го роз­ме­жу­ва­н­ня Укра­ї­ни та Росії на націо­наль­но­му та люд­сько­му рівні.

#порт­ни­ков