Untitled

- ​“Але вже в насту­пну секун­ду він був зао­дно з людьми, що ото­чу­ва­ли його, і все, що гово­ри­ло­ся про Гольд­штей­на, зда­ва­ло­ся йому чистою прав­дою. У такі миті його таєм­на оги­да до Вели­ко­го Бра­та змі­ню­ва­ла­ся обо­жню­ва­н­ням, і Вели­кий Брат, зда­ва­ло­ся, висо­чів над усі­ма — непе­ре­мо­жний, без­стра­шний захи­сник, що сто­їть як ске­ля на шля­ху азі­ат­ських орд”. 

- «Сим­па­ти­чний зади­ри­стий хло­пчик років дев’я­ти виско­чив з‑за сто­лу і наста­вив на Він­сто­на ігра­шко­вий авто­ма­ти­чний пісто­лет. Його сестри­чка, років на два молод­ша, ціли­ла­ся в ньо­го з трі­ски. На обох були сині шор­ти, сірі соро­чки та чер­во­ні кра­ва­тки — фор­ма Сищи­ків. Під­няв­ши руки, йому ста­ло якось не по собі, хло­пчик пово­див­ся так агре­сив­но, що це мало було схо­же на гру. 

- Ти зра­дник! — репе­ту­вав хло­пчик. — Ти зло­чи­нець дум­ки! Ти євра­зій­ський шпи­гун! Я застре­лю тебе, випо­тро­шу, від­прав­лю в соля­ні копальні!…»