Untitled

Пам’я­та­є­те оце типо­ве шкіль­не вчи­тиль­ки­не ​“та йому в одне вухо влі­тає а в інше вилі­тає”? Типу, поясне­н­ня неуспі­шно­сті дити­ни. Типу, самі вин­ні, що тако­го вихо­ва­ли неува­жно­го. А батьки такі, ​“ну так, ми з ним пого­во­ри­мо” пук — серь. І в кін­ці кін­ців край­ньою вияв­ля­є­ться дитина.

А в роз­ви­не­них кра­ї­нах це зве­ться ​“Син­дром дефі­ци­ту ува­ги”. Вва­жа­є­ться сер­йо­зною про­бле­мою і після диа­гно­сту­ва­н­ня почи­на­є­ться тера­пія яка може три­ва­ти все життя. 

Ось так.