Велике інтерв'ю: Біллі Гіббонс про Елвуда Френсіса та світле майбутнє ZZ Top

Смерть баси­ста та бек-вока­лі­ста Дасті Хіл­ла мину­ло­го року вигля­да­ла так, ніби це був кінець ZZ Top, але з Елву­дом Френ­сі­сом на його місці Біл­лі Гіб­бонс пояснює, чому все йде як завжди.

Від­ро­дже­н­ня — і навіть саме вижи­ва­н­ня — ZZ Top у 2022 році є чимось на кшталт дива. Най­дов­ше в істо­рії року тріо все ще гастро­лю­ва­ло по Аме­ри­ці, щоб від­свя­тку­ва­ти своє 50-річ­чя, коли басист і спів­ак Дасті Хілл помер у віці 72 років у сер­пні мину­ло­го року. Його без про­блем замі­нив гітар­ний технік Біл­лі Гіб­бон­са Елвуд Френ­сіс, і шоу продовжилося.

Менш ніж через рік гру­па завер­ши­ла тур­не по Кана­ді та тепер пере­бу­ває в турі Raw Whisky Tour по США, який скла­да­є­ться з 50 з гаком кон­цер­тів на під­трим­ку їх остан­ньо­го аль­бо­му Raw. Зві­ти про пер­ші кон­цер­ти свід­чать про те, що гурт не тіль­ки пов­ні­стю фун­кціо­нує, але й пере­за­ря­див свою бата­рей­ку. Чи це правда?

«Так, зви­чай­но», — каже Гіб­бонс. «Це дуже при­єм­но, коли Елвуд допо­ма­гає нам не зупи­ня­ти­ся на дося­гну­то­му. Він додає вели­ку пор­цію енту­зі­а­зму. Коли я бачу, що Френк Бірд (бара­бан­щик) посмі­ха­є­ться впер­ше за трид­цять років, я знаю, що від­бу­ва­є­ться щось добре». 

Френ­сіс з Лексінг­то­на, штат Кен­тук­кі, віком (за деяки­ми дани­ми) 60 років, пра­цює з Гіб­бон­сом і ZZ Top з поча­тку 1990‑х років. Окрім під­трим­ки чудо­во­го арсе­на­лу він­та­жних, спе­ці­а­лі­зо­ва­них та іно­ді химер­них гітар гру­пи у від­мін­но­му робо­чо­му ста­ні, він грав на губній гар­мо­шці у соль­них гастро­лях Гіб­бон­са та є гіта­ри­стом у вла­сно­му панк-гур­ті Mighty Skullhead. Ціка­во, що це була ідея Хіл­ла взя­ти його на замі­ну бас-гітаристу.

«Дасті знав, що його може не бути деякий час, — зга­дує Гіб­бонс. «Він був дещо не в дусі і попро­сив дозво­лу від­ві­да­ти ліка­ря. Він попро­сив щоб звер­ну­ли ува­гу на Елву­да , оскіль­ки він був чле­ном сім’ї понад трид­цять років і знав всі тру­дно­щі. З цією інфор­ма­ці­ює у голо­ві, Елвуд з пова­гою при­ві­тав це рішення».

На знак пова­ги до брен­ду ZZ Top Френ­сіс, який був чисто пого­ле­ним, коли я зустрів його у 2018 році, від­ро­стив боро­ду, як у його про­слав­ле­но­го попе­ре­дни­ка, що зда­є­ться героїчним.

«Коли Елвуд застри­бнув на борт, він був скейт­бор­ди­стом, що їв сен­двіч з аво­ка­до», — роз­по­від­ає Гіб­бонс. Ніхто навіть не знав, що у ньо­го є вуса, поки він не з’я­вив­ся на репе­ти­ції, і я не запи­тав: «Хто цей новень­кий?». А голов­ний технік від­по­вів: «Це ваш гітар­ний технік, Елвуд». Я кажу: «Ні, хло­пець з вели­кою боро­дою». А він: «Так, це Елвуд».

Гіб­бонс любить спон­тан­ність, і вва­жає появу нової боро­ди в гур­ті боже­ствен­ною випадковістю.

«Це справ­жнє диво, — каже він. «Іро­нія в тому, що це не так вже й від­рі­зня­ло­ся від того, що при­ве­ло ZZ Top до цьо­го вуса­то­го імі­джу в пер­шу чер­гу. Все поча­ло­ся з того, що ми з Дасті про­сто полі­ну­ва­ли­ся голи­ти­ся. І коли я запи­тав Елву­да, він від­по­вів: «Так, я нічо­го не робив. Про­сто тиняв­ся по дому. І я про­сто від­вик від цієї зви­чки. Насту­пне, що я пам’я­таю, це те, що у мене на під­бо­рід­ді висів килимок». 

Зда­є­ться досить див­ним, що гру­па при­дба­ла пов­ні­стю боро­да­то­го дубле­ра, гото­во­го замі­ни­ти Хіл­ла, не зна­ю­чи зазда­ле­гідь, що з ним щось сер­йо­зно не так. Чи були якісь попе­ре­джу­валь­ні зна­ки, або його смерть ста­ла пов­ним шоком?

«Це було дуже неспо­ді­ва­но, — каже Гіб­бонс. «Хоча з Дасті тра­пля­ло­ся вся­ке, але він, зда­ва­ло­ся, щора­зу повер­тав­ся до жит­тя. І насправ­ді коли ми готу­ва­ли­ся до туру, у нас була семи­ден­на пла­но­ва репе­ти­ція, і все йшло як по маслу. Дасті не був у пога­но­му настрої, поки ми не з’я­ви­ли­ся на пер­шо­му висту­пі. Ми витри­ма­ли вечір, але я від­чу­вав, що він не був гото­вий на сто від­со­тків. І наре­шті він ска­зав: «Я хотів би ско­ри­ста­ти­ся момен­том і схо­ди­ти до ліка­ря». Він повер­нув­ся до Теха­су і запи­сав­ся на при­йма­н­ня до ліка­ря. Це було тієї ночі, коли він ліг спа­ти, і… сві­тло вимкну­ло­ся. Це було абсо­лю­тно несподівано». 

Що від­чув Гіб­бонс, коли отри­мав звіс­тку про смерть Дасті? «Зна­до­би­ла­ся мить, щоб усві­до­ми­ти реаль­ність. Але, зна­є­те, він нічим не від­рі­зня­є­ться від решти нас. На жаль, ми всі колись підемо.

«На насту­пний день після смер­ті Дасті я роз­мов­ляв з хоро­шим дру­гом, ще одним гіта­ри­стом, Сті­вом Кроп­пе­ром. А за кіль­ка років до цьо­го, коли помер Дак Данн (бас-гіта­рист у гру­пі Кроп­пе­ра Booker T. & the M.G.), я взяв до відо­ма заува­же­н­ня Кроп­пе­ра. Він ска­зав: «Я від­чу­ваю, що втра­тив вели­ко­го дру­га. І це вийшло дале­ко за рам­ки ще одно­го музи­кан­та. Він був наба­га­то біль­ше, ніж про­сто музи­кант». І ми від­чу­ва­ли те ж саме сто­сов­но Дасті. Ми втра­ти­ли вели­ко­го друга».

Рапто­ва смерть Дасті Хіл­ла додає гостро­ти остан­ньо­му аль­бо­му ZZ Top, Raw. Як пишуть Гіб­бонс і Бірд в нота­тках до аль­бо­му: «Ці урі­за­ні й дуже сирі тре­ки абстра­ктно­го блю­зу були остан­ні­ми запи­са­ми з Дасті».

«Урі­за­ні й дуже сирі» — це досить точне визна­че­н­ня, але воно не від­обра­жає бли­ску «Raw», на яко­му ZZ повер­та­ю­ться до улю­бле­них ком­по­зи­цій зі сво­го ката­ло­гу у над­зви­чай­но роз­сла­бле­ній та спів­чу­тли­вій мане­рі. Ця збір­ка була запи­са­на під час філь­му­ва­н­ня теле­ві­зій­но­го доку­мен­таль­но­го філь­му ZZ Top «That Little Ol’ Band From Texas», який сам по собі є робо­тою деталь­но­го опо­віда­н­ня, що набли­жа­є­ться до сер­ця ZZ Top дуже близько.

Під час зні­ма­н­ня філь­му гурт мав про­ве­сти день у Грюн-Холі, Нью-Бра­ун­фелс, хон­кі-тон­ку (прим. музи­чно­му барі), який пре­тен­дує на зва­н­ня най­ста­рі­шо­го тан­цю­валь­но­го залу в Теха­сі. Яко­мо­га далі від натов­пу, звіль­нив­шись від тиску висту­па­ти для когось, окрім себе, вони неви­му­ше­но — але бли­ску­че — про­бі­гли через купу пісень з неви­му­ше­ною тепло­тою і спон­тан­ні­стю, яка вста­нов­лює новий стан­дарт для «живих» сту­дій­них записів.

«Це було справ­жнім повер­не­н­ням до нашо­го корі­н­ня, — пишуть Гіб­бонс та Бірд у сво­їх нота­тках. «Це було так само як і тоді, коли ми впер­ше поча­ли гастро­лю­ва­ти у вели­че­зно­му уні­вер­са­лі Край­слер, про­їжджа­ю­чи вели­че­зні від­ста­ні між тими ран­ні­ми дале­ки­ми кон­цер­та­ми під почор­ні­лим теха­ським небом, і впер­ше почув­ши один з наших запи­сів по радіо. Ми були пов’я­за­ні як брати».

Почи­на­ю­чи з порів­ня­но мало­ві­до­мої Brown Sugar з пер­шо­го аль­бо­му ZZ Top (випу­ще­но­го за три міся­ці до одно­ймен­ної пісні Rolling Stones в 1971 році), а потім пра­цю­ю­чи над купою пер­лин, вклю­ча­ю­чи Blue Jean Blues, Just Got Paid та I’m Bad, I’m Nationwide, і про­дов­жу­ю­чи мон­стру­о­зни­ми хіта­ми Legs і Gimme All Your Lovin’ з Eliminator, тріо охо­пи­ло свою музи­чну спад­щи­ну в одно­му остан­ньо­му, раді­сно­му і пов­ні­стю спон­тан­но­му висту­пі, про який, за сло­ва­ми Гіб­бон­са, вони навіть не підо­зрю­ва­ли, що він запи­су­вав­ся в той час.

«Режи­сер ска­зав: «Дай­те нам кіль­ка хви­лин, ми ще не закін­чи­ли свою части­ну робо­ти». І ми про­сто поча­ли гра­ти, — зга­дує Гіб­бонс. «Ми не зна­ли, що техні­ки вже нала­шту­ва­ли апа­ра­ту­ру для запи­су і факти­чно запи­су­ва­ли все це». 

Чи робив гурт якісь накла­да­н­ня після цьо­го? Чи пере­ро­бляв Гіб­бонс якісь свої вокаль­ні партії?

«Ні. Насправ­ді через деякий час після того, як ми закін­чи­ли робо­ту над філь­мом, подзво­нив технік і ска­зав: «До речі, що мені роби­ти із запи­са­ми з Грюн-Холу?». І ми були тро­хи спан­те­ли­че­ні. Я ска­зав: «Про які запи­си ви гово­ри­те? Ми нічо­го не зна­є­мо». А він від­по­вів: «О, так. Ми запи­са­ли цілу дру­гу поло­ви­ну дня». І коли я про­слу­хав їх, то ска­зав: «Нічо­го собі, можли­во, ми все ж таки непо­га­ний гурт!». Ми були при­єм­но шоко­ва­ні. Це настіль­ки чесний резуль­тат, наскіль­ки ми могли розраховувати». 

Окрім сесії запи­су, яка при­зве­ла до появи аль­бо­му Raw, Гіб­бонс каже, що його улю­бле­ною части­ною «That Little Ol’ Band From Texas» було повер­не­н­ня до істо­рії поїзд­ки гур­ту на Гаваї, де вони під­три­му­ва­ли Rolling Stones про­тя­гом трьох кон­цер­тів у 1972 році. Їхній тоді­шній мене­джер Білл Хем вста­но­вив ліміт на дві випив­ки для уча­сни­ків гур­ту за кожну ніч пере­бу­ва­н­ня на Гава­ях. Але хло­пці зна­йшли бар, де пода­ва­ли спе­ці­аль­ний напій під назвою «Шим­пан­зе на орбі­ті», який був настіль­ки суво­рим, що його пода­ва­ли у три­ме­тро­во­му кон­тей­не­рі, який сто­яв на під­ло­зі, і пити його можна було тіль­ки через дов­гу соломинку.

«Тож наші макси­мум два напої були вар­ті того, щоб про­ве­сти дода­тко­ві пошу­ки!» смі­є­ться Гіббонс. 

З 2006 року ZZ Top керує Карл Шту­бнер. Але саме Хем керу­вав тріо з само­го поча­тку, і саме він вивів їх з ніко­му не відо­мих поча­тків­ців до між­на­ро­дної сла­ви. Хем помер у 2016 році, і про ньо­го з тепло­тою зга­ду­ють у філь­мі, осо­бли­во Хілл.

«Повер­та­ю­чись до поча­тку, — каже Гіб­бонс, — ви повин­ні зро­зу­мі­ти, що Білл Хем був хло­пцем, який був гото­вий взя­ти на себе трьох неке­ро­ва­них, неохай­них музи­кан­тів. І для ньо­го було неаби­яким подви­гом мати своє баче­н­ня як три­ма­ти нас разом і руха­ти­ся впе­ред. Думаю, сьо­го­дні це вже не так скла­дно. Я спо­ді­ва­ю­ся, що ми ста­ли тро­хи більш зрі­ли­ми. Але все ж таки я вва­жаю, що роль керів­ни­цтва — це дуже непев­на пози­ція, щоб нама­га­ти­ся зайня­ти її на будь-яко­му рів­ні. Але це части­на меха­ні­зму, який зму­шує нас руха­тись далі».

Як і аль­бом «Raw», фільм «That Little Ol’ Band From Texas» також став лебе­ди­ною піснею Хіл­ла і, як вияви­ло­ся, під­во­дить від­по­від­ну риску під істо­рі­єю ZZ Top Mk.1 (прим. пер­ший склад). Спо­сте­рі­га­ти за тим, як Гіб­бонс, Хілл і Бірд сидять за сто­лом, роз­мір­ко­ву­ю­чи про свої при­го­ди, а потім разом їдуть у захід сон­ця на одно­му з він­та­жних хот-родів Гіб­бон­са, — це, м’я­ко кажу­чи, викли­кає про­щаль­не від­чу­т­тя. Однак Гіб­бонс твер­до заяв­ляє, що це не було їхнім поча­тко­вим наміром.

«Мені спо­до­ба­лось зні­ма­ти фільм, — зізна­є­ться він. «Як тіль­ки я про­йшов через поча­тко­вий обмін дум­ка­ми з Семом Дан­ном (режи­се­ром). Я ска­зав йому: «Це зву­чить добря­че». Однак, кожна істо­рія потре­бує завер­ше­н­ня. І я ска­зав: «Спо­ді­ва­ю­ся, ви не нама­га­є­те­ся дове­сти ZZ Top до кін­ця. Тому що ми все ще силь­ні». Він від­по­вів: «О ні. Моя мета — дове­сти каз­ку до сьо­го­де­н­ня і дозво­ли­ти вам, хло­пці, про­дов­жу­ва­ти руха­ти­ся впе­ред». Я від­по­вів: «Гаразд. Якщо це так, то ми при­сту­пи­мо до спра­ви». Це все дуже добре. Але, як Пол Стен­лі та Джин Сім­монс нещо­дав­но зазна­чи­ли сто­сов­но Kiss: «Ви повин­ні зна­ти, коли потрі­бно зупинитися». 

Коли Хілл помер, Гіб­бонс хоч на мить зами­слив­ся, чи не настав час завер­ши­ти діяль­ність ZZ Top?

«Ну, це була неспо­ді­ва­на реаль­ність, яка при­зем­ли­ла­ся не тіль­ки мені на колі­на, але й дозво­ли­ла мені заляг­ти на дно і сер­йо­зно пого­во­ри­ти з Місте­ром Бір­дом. І ми оби­два пого­ди­ли­ся, що в знак пова­ги до спад­щи­ни гур­ту, ми вва­жа­є­мо, що було б більш доре­чно спро­бу­ва­ти взя­ти пали­ці в руки і про­дов­жи­ти. І на щастя, з при­хо­дом Елву­да Френ­сі­са ця можли­вість ста­ла реаль­ні­стю. І ось ми сьо­го­дні тут, на сце­ні, отри­му­є­мо стіль­ки задо­во­ле­н­ня, скіль­ки ніко­ли не отри­му­ва­ли. Це ціка­во. Елвуд зану­ре­ний у світ панк-року. Нам було ціка­во, чи потра­пить такий бек­гра­унд у світ ZZ Top. Але я пови­нен ска­за­ти, що при­су­тність Елву­да прив­но­сить поту­жну енер­гію, яка насправ­ді є поштов­хом для ZZ Top. Ви навіть може­те вва­жа­ти нас дещо новим гур­том. Так і є!».

Окрім гри на бас-гіта­рі, Френ­сіс під­мі­няє Хіл­ла на вокалі?

«Він зміг зро­би­ти крок впе­ред і дода­ти свій ціка­вий коло­рит до співу, — каже Гіб­бонс. «Він досить добре гар­мо­нує, але все ще тро­хи соро­ми­ться бра­ти на себе вокаль­ні пар­тії на дано­му ета­пі гри. Але хто знає? Він віль­ний роби­ти свою справу». 

Поді­бно до Rolling Stones та AC/DC, ZZ Top від­ма­хну­ли­ся від уда­ру, який міг би зупи­ни­ти інші гур­ти на їхньо­му шляху.

Напри­кін­ці мину­ло­го року вони про­да­ли свій видав­ни­чий ката­лог, разом з дохо­да­ми від роял­ті за запи­си та висту­пи, ком­па­нії BMG. За сло­ва­ми їхньо­го мене­дже­ра Сту­бне­ра, це не лише забез­пе­чи­ло їхнє фінан­со­ве ста­но­ви­ще, але й «гаран­тує, що музи­чна спад­щи­на гур­ту збе­ре­же­ться для насту­пних поколінь».

Гіб­бонс також пла­нує про­дов­жу­ва­ти свою соль­ну кар’є­ру (зараз у ньо­го вже є три аль­бо­ми). Тим часом у ZZ Top вже забро­ньо­ва­ні кон­цер­ти в усіх куто­чках США, а на поча­тку 2023 року запла­но­ва­ні три виїзні шоу в Новій Зелан­дії. Гіб­бонс також хотів би повер­ну­ти гру­пу до Євро­пи й Великобританії.

«Я вва­жаю, що це пита­н­ня гри в ква­ча, — каже він. «Про­мо­у­те­рам дово­ди­ться мати спра­ву з тим, що за остан­ні пару років було бага­то від­кла­де­них кон­цер­тів. Як тіль­ки ми отри­ма­є­мо зеле­не сві­тло, ми з раді­стю при­їде­мо до тебе, брате».

Див­ля­чись у май­бу­тнє, 72-річний Гіб­бонс цитує сло­ва леген­ди блю­зу, покій­но­го Мад­ді Уотер­са: «Поки я в змо­зі вста­ти та добре про­ве­сти час, ми буде­мо про­дов­жу­ва­ти це роби­ти». Ці сло­ва зна­йшли від­гук у Кіта Річард­са, і ми також може­мо на них купитися.

Інтер­в’ю­ер: Девід Сін­клер (Classic Rock)