"Він був найкращим гітаристом, якого я коли-небудь бачив": ніч, коли Джимі Гендрікс зустрів свою долю

Нью-Йорк, 3 сер­пня 1966 року. Джи­мі Ген­дрікс грає в кафе «Wha?» у Грин­віч-Віл­ледж, а у две­рі щой­но зайшла люди­на, яка пере­тво­рить його на зірку.

Саме фолк-спів­ак Річі Гевенс запро­по­ну­вав Ген­дрі­ксу спро­бу­ва­ти щастя в діло­вій части­ні міста в Café Wha?, де впер­ше висту­пив Боб Ділан, коли при­їхав до Нью-Йор­ка в 1961 році.

Гевенс зате­ле­фо­ну­вав вла­сни­ку закла­ду Мен­ні Роту і ска­зав тому, щоб чекав на нову гітар­ну сен­са­цію. Коли Ген­дрікс з’я­вив­ся на одно­му з вечір­ніх шоу, Рот запро­по­ну­вав йому зігра­ти соло-пар­тію під час пере­р­ви у висту­пі хаус-бен­ду. Гра Джи­мі настіль­ки його вра­зи­ла, що про­сто зір­ва­ла Роту дах, він мит­тє­во запро­по­ну­вав Джи­мі постій­ну робо­ту за шість дола­рів за п’ять сетів на день. Наре­шті він зна­йшов місце, де міг роз­ви­ва­ти свою вла­сну аудиторію.

У сеті Джим­мі Ген­дрі­кса були каве­ри на соул, такі як In The Midnight Hour і Knock On Wood, Killing Floor Гав­лі­на Вул­фа і Mercy Mercy Дона Ковея, а також зарод­ко­ві вер­сії його вла­сних Foxy Lady і Third Stone From The Sun.

Дів­чи­на Джи­мі, Керол Широ­кі зга­дує, як він вивчив «Wild Thing» гру­пи The Troggs по радіо і зди­ву­вав її на день наро­дже­н­ня, виско­чив­ши з ван­ної кім­на­ти голим. Пісня ста­ла його пер­шим епі­чним шоу-сто­пе­ром (прим. пісня, яка викли­кає настіль­ки три­ва­лі апло­ди­смен­ти, що пере­ри­ва­ють виступ).

Джи­мі Ген­дрікс також вивчив бала­ду про вбив­ство під назвою Hey Joe, яка захо­пи­ла його, коли він почув її в музи­чно­му авто­ма­ті сусі­дньо­го бару Cock ​‘n’ Bull. На неї вже зро­би­ли швид­кі за тем­пом каве­ри The Leaves та Love, але Джи­мі спо­до­ба­лась нова повіль­на вер­сія, вико­на­на сіль­ським фол­ком Тімом Роу­зом, і він вклю­чив її до сво­го сету.

Ген­дрікс пере­жи­вав транс­фор­ма­цію. Натхнен­ний пер­ку­сіо­ні­стом Sun Ra Джим­мі Джон­со­ном, він змі­нив вла­сне ім’я за межа­ми клу­бу на J‑I-M‑I. Кен Пайн — гіта­рист нью-йорк­ських пое­тів-музи­кан­тів The Fugs, пода­ру­вав Джим­мі його пер­ший інди­ві­ду­аль­ний фузз-бокс (прим. зву­ко­вий ефект, що вклю­чає під­си­лю­вач та схе­му одно­сто­рон­ньо­го обме­же­н­ня, який пере­кру­чує зву­ко­вий сигнал). Лін­да Кіт, подру­га Кіта Річард­са, пози­чи­ла білий стра­то­ка­стер музи­кан­та The Rolling Stones і від­да­ла його Джи­мі на без­стро­ко­ве користування.

Вона також зігра­ла клю­чо­ву роль у зібран­ні людей, щоб вони поба­чи­ли виступ Ген­дрі­кса нажи­во. Мене­джер Stones Ендрю Луг Олдем був незво­ру­шний — він ска­зав, що від­но­си­ни між Лін­дою і Джи­мі були неві­ги­дни­ми; вона ска­за­ла, що він про­сто зна­йшов Ген­дрі­кса занад­то диким.

Більш вра­же­ним був басист The Animals Чеc Чен­длер, який в той час спо­ді­вав­ся ста­ти про­дю­се­ром і про­чі­су­вав місто в пошу­ках люди­ни, яка зро­бить кавер-вер­сію пісні Hey Joe, яку він почув по радіо. Лін­да зна­ла цьо­го хло­пця і запро­си­ла Чеса на вечір­ній виступ, який Джи­мі роз­по­чав саме з цієї пісні.

«Я від­ра­зу ж поду­мав, що це най­кра­щий гіта­рист, яко­го я коли-небудь бачив», — зга­ду­вав Чен­длер, який зна­йшов спіль­ну мову з Джим­мі та запро­сив його спро­бу­ва­ти щастя у Вели­ко­бри­та­нії, коли тур The Animals закінчиться.

Той прийняв про­по­зи­цію. 23 вере­сня 1966 року Джи­мі Ген­дрікс здій­снив ту пер­шу доле­но­сну поїзд­ку до Вели­ко­бри­та­нії, і всі тру­дно­щі, насмі­шки та роз­ча­ру­ва­н­ня неза­ба­ром роз­та­ну­ли в пам’яті.

Автор: Кріс Нідс

#джи­мі­ген­дрікс