Хрещений батько [Віталій Портников]

Арешт гла­ви сици­лій­ської мафії Мат­тео Мес­сі­ни Дена­ро став пер­шо­чер­го­вою нови­ною в іта­лій­ських медіа і поті­снив навіть смерть націо­наль­ної іко­ни, незрів­нян­ної Джи­ни Лол­ло­бри­джи­ди. Ще б пак! Адже Дена­ро, який вва­жа­є­ться насту­пни­ком іншо­го «хре­ще­но­го батька», Бер­нар­до Про­вен­ца­но, заа­ре­што­ва­но­го ще 2006 року, ховав­ся від пра­во­су­д­дя цілих три деся­ти­лі­т­тя. Навіть коли він не очо­лю­вав козу ностру, вже був відо­мий гучни­ми вбив­ства­ми: фото­гра­фії жертв нерід­ко займа­ють цілу сто­рін­ку в газе­тах. Пер­ше зна­чне вбив­ство – усу­не­н­ня кон­ку­рен­та батька. Його кохан­ку, яка була на тре­тьо­му міся­ці вагі­тно­сті, Дена­ро заду­шив осо­би­сто. Саме Дена­ро пов’я­зу­ють із вбив­ства­ми двох леген­дар­них сици­лій­ських слід­чих, які боро­ли­ся з мафі­єю, – Пао­ло Бор­сел­лі­но та Джо­ван­ні Фаль­ко­ні. Й ось вона, іро­нія спра­ве­дли­во­сті: іме­на вби­тих слід­чих уже бага­то років носить аеро­порт у Палер­мо, а Дена­ро, одно­го з можли­вих орга­ні­за­то­рів зама­ху, затри­ма­но лише зараз.

Можна, зви­чай­но, гово­ри­ти про осо­бли­ву спри­тність мафі­о­зно­го боса, але й попе­ре­днім «хре­ще­ним батькам» вда­ва­ло­ся хова­ти­ся рока­ми, якщо не деся­ти­лі­т­тя­ми. При цьо­му вони пра­кти­чно ніко­ли не зали­ша­ли Сици­лію. Чи озна­чає це, що про їхнє місце­зна­хо­дже­н­ня ніхто ніко­ли не знав?

Ні, це озна­чає, що коза ностра – суспіль­ний устрій Сици­лії до цьо­го дня. Є мужні люди, які борю­ться із цією напа­стю, ризи­ку­ють жит­тям, живуть щодня як на вій­ні. І є мов­ча­зна біль­шість, яка впев­не­на, що в ситу­а­цію кра­ще не втру­ча­ти­ся, мафію не здо­ла­єш, та вона й не зава­жає жити осо­бли­во. І є мафія. Та сама, яка ніби­то без­смер­тна. Мафія, яка може вижи­ти лише в умо­вах кон­тро­льо­ва­ної корум­по­ва­ної еко­но­мі­ки та націо­наль­ної солі­дар­но­сті щодо збе­ре­же­н­ня цьо­го зло­чин­но­го укладу.

Хіба не так ми жили в нашій кра­ї­ні до 2014 року, та навіть і до 2022 року? Були мужні люди, які хоті­ли, щоб Укра­ї­на ста­ла нор­маль­ною євро­пей­ською демо­кра­ти­чною дер­жа­вою. Була мов­ча­зна біль­шість, яка вза­га­лі не розумі­ла, чого від неї хочуть, і ціка­ви­ла­ся всі­ма цими «захі­дни­ми цін­но­стя­ми» лише в тому випад­ку, якщо це було пов’я­за­но з кон­кре­тним покра­ще­н­ням рів­ня жит­тя кон­кре­тної сім’ї. І була мафія – про­ро­сій­ські полі­ти­ки, бізне­сме­ни, попу­лі­сти, їхня обслу­га в медіа та роз­ва­жаль­но­му секто­рі, вся ця бага­то­го­ло­са крем­лів­ська аген­ту­ра, яка чудо­во розумі­ла, що над­то без­дар­на, щоб вижи­ти у нор­маль­но­му світі.

Вла­сне, ту Росію, яка на нас напа­ла, і побу­ду­ва­ли без­да­рі й нікчем­но­сті – вті­ле­на сірість, поди­ві­ться на Путі­на. І ці люди могли пере­ма­га­ти на вибо­рах, заро­бля­ти мільяр­ди та зби­ра­ти зали для гля­да­чів тіль­ки в умо­вах збе­ре­же­н­ня мафі­о­зно­го «сов­ка». Тому їх так зав­жди рва­ло на схід після всіх мер­зен­них пия­тик. Ну про­сто поди­ві­ться на них усіх неозбро­є­ним оком – тепер, коли їхній вплив закін­чив­ся, коли їхні під­при­єм­ства зруй­но­ва­ні, коли їхні пар­тії забо­ро­не­ні, а з їхніх хра­мів уті­ка­ють. Про­сто поди­ві­ться на всіх цих гоблі­нів – і ви зро­зу­мі­є­те, що мафія є без­смер­тною тіль­ки тоді, коли зна­хо­дить опо­ру в мафі­о­зно­му суспільстві.

А укра­їн­ське суспіль­ство – при­найм­ні до цієї вели­кої вій­ни – було саме таким суспільством.

У кла­си­чно­му рома­ні «Лео­пард» бли­ску­чо­го іта­лій­сько­го письмен­ни­ка Джу­зеп­пе Тома­зі ді Лам­пе­ду­зи голов­ний герой, сици­лій­ський ари­сто­крат дон Фабри­ціо Кор­бе­ра гово­рить гостю з мате­ри­ко­вої Іта­лії, що сици­лій­ці ніко­ли не ста­нуть інте­гро­ва­ною части­ною нової дер­жа­ви тому, що не хочуть вчи­ти­ся, але вва­жа­ють себе вті­ле­н­ням доско­на­ло­сті. Дон Фабри­ціо мав рацію не в усьо­му: сици­лій­цям вда­ло­ся поши­ри­ти вплив і суть мафії на весь Апен­нін­ський пів­острів, який не був зна­йо­мий із такою гро­мад­ською «само­ор­га­ні­за­ці­єю» до воз­з’­єд­на­н­ня. Деся­ти­лі­т­тя­ми іта­лій­ці нама­га­ю­ться вибра­ти­ся з‑під зава­лів, але оскіль­ки коза ностра все ще є силь­ною на Сици­лії, небез­пе­ка ніку­ди не зникає.

Наші можли­во­сті, хоч як це див­но про­зву­чить, пере­ви­щу­ють іта­лій­ські. Мафі­о­зна орга­ні­за­ція суспіль­ства – це не наш, це москов­ський прин­цип існу­ва­н­ня, це острог, опри­чни­на, ГУЛАГ, кри­мі­наль­на роман­ти­ка, шан­сон, весь цей кошмар, усе те, що оку­пант деся­ти­лі­т­тя­ми прив­но­сив у наш світ, зни­щу­вав укра­їн­ські під­ва­ли­ни, не давав нам можли­во­сті роз­ви­ва­ти­ся. Якби не вій­на, так було б деся­ти­лі­т­тя­ми, ми так і гни­ли б, а смак лег­ких росій­ських гро­шей, запах газу, плин­ність нафти і білий поро­шок кока­ї­ну в номе­рах феше­не­бель­них готе­лів зали­ши­ли­ся б тим паву­ти­н­ням, в яко­му намер­тво заплу­ту­ва­ли­ся всі обран­ці й улю­блен­ці України.

Але мафії – і це теж один із її важли­вих зако­нів – не можна йти в бій із від­кри­тим забра­лом. Мафія будує свої пла­ни у тиші. Крем­лів­ський «хре­ще­ний батько» при­пу­стив­ся помил­ки, яку ніко­ли не роби­ли справ­жні «хре­ще­ні батьки» – батьки справ­жньої мафії, а не цьо­го під­мо­сков­но­го нужни­ка з діркою.

Саме тому сици­лій­ська мафія має шан­си пере­жи­ти крем­лів­ську, а Укра­ї­на має шан­си очи­сти­ти­ся й оду­жа­ти. Мафія не є безсмертною.

Дже­ре­ло: Збруч

#порт­ни­ков