"Занулення", Вільям Ґібсон

Дочи­тав дру­гу части­ну кібер­пан­ків­ської три­ло­гії від Гіб­со­на, ​“Ней­ро­мант” не cка­за­ти, що прям вра­зив, тому вирі­шив продовжити.

Дру­га книж­ка сут­тє­во від­ри­зня­є­ться від ​“Ней­ро­ман­та” за стру­кту­рою: є три сюже­тні лінії, які пере­тну­ться лише в само­му кін­ці, кожна гла­ва — це POV голов­но­го пер­со­на­жа окре­мої лінії. 

Тим, кому подо­ба­є­ться екшон і драйв, кни­га зай­де, я осо­би­сто більш люблю атмо­сфе­ру та пер­со­на­жів. Кни­га зда­лась таким собі літе­ра­тур­ним ана­ло­гом бойо­ви­ків 90х з вибу­ха­ми, мак­га­фі­на­ми та кар­тон­ни­ми, але дуже кру­ти­ми геро­я­ми. Але слід визна­ти, куль­мі­на­ція і роз­в’яз­ка вийшли класними.

Тре­тю книж­ку почи­на­ти не буду, повер­та­юсь до сво­го основ­но­го спи­ску чита­н­ня. На чер­зі ​“Ми зав­жди жили в зам­ку» Шир­лі Джексон.