Журнал Time: Усередині українського контрудару, який переломив хід війни

Авто­ри: Сай­мон Шустер та Віра Бергенгруен

Вале­рія Залу­жно­го дуже лег­ко недо­оці­ни­ти. У зви­чай­но­му жит­ті гене­рал від­дає пере­ва­гу фут­бол­кам та шор­там, які пасу­ють до його лег­ко­го почу­т­тя гумо­ру. Коли напри­кін­ці липня 2021 року він впер­ше почув від помі­чни­ків пре­зи­ден­та Укра­ї­ни Воло­ди­ми­ра Зелен­сько­го, що йому про­по­ну­ють очо­ли­ти зброй­ні сили кра­ї­ни, його при­го­лом­ше­ною реа­кці­єю було: «Що ви має­те на ува­зі?». Коли він усві­до­мив, що ста­не голов­но­ко­ман­ду­ва­чем, як він роз­по­від­ає TIME у сво­є­му пер­шо­му інтер­в’ю після поча­тку росій­сько­го втор­гне­н­ня, він від­чув себе так, ніби його вда­ри­ли «не про­сто ниж­че пояса, а пря­мо в нок­аут». Він не Джордж Пат­тон і не Дуглас Макартур.

Про­те, коли писа­ти­ме­ться істо­рія вій­ни в Укра­ї­ні, Залу­жно­му, ймо­вір­но, буде від­ве­де­на помі­тна роль. Він був одним з тих, хто витра­тив роки на пере­тво­ре­н­ня зброй­них сил Укра­ї­ни з незгра­бної радян­ської моде­лі на суча­сну боє­зда­тну силу. Загар­то­ва­ний рока­ми бороть­би з росі­єю на схі­дно­му фрон­ті, він нале­жав до ново­го поко­лі­н­ня укра­їн­ських ліде­рів, які навчи­ли­ся бути гну­чки­ми та поча­ли деле­гу­ва­ти ріше­н­ня коман­ди­рам на місцях. Його напо­ле­гли­ва під­го­тов­ка напе­ре­до­дні втор­гне­н­ня та розум­на такти­ка веде­н­ня бойо­вих дій на ран­ніх ета­пах вій­ни допо­мо­гли всій нації від­би­ти росій­ський натиск. «Залу­жний про­я­вив себе як вій­сько­вий розум, яко­го потре­бу­ва­ла його кра­ї­на», — писав аме­ри­кан­ський гене­рал Марк Міл­лі для жур­на­лу TIME про сво­го коле­гу в трав­ні мину­ло­го року. «Його лідер­ство дозво­ли­ло укра­їн­ським зброй­ним силам швид­ко ада­пту­ва­ти­ся і пере­хо­пи­ти іні­ці­а­ти­ву на полі бою у росіян».

Фото­ілю­стра­ція Ніла Джей­мі­со­на для TIME (Дже­ре­ло фото: Gleb Garanich-Reuters Pool Photo/​AP)

Зараз ця іні­ці­а­ти­ва нада­ла змо­гу зро­би­ти клю­чо­вий пово­рот на користь Укра­ї­ни. Най­біль­шим дося­гне­н­ням Киє­ва з поча­тку вій­ни в люто­му став бли­ска­ви­чний кон­тр­на­ступ на пів­ні­чно­му схо­ді кра­ї­ни на поча­тку вере­сня, який при­го­лом­шив росій­ські вій­ська, які вте­кли в без­ла­ді та посту­пи­ли­ся вели­ки­ми ділян­ка­ми оку­по­ва­ної тери­то­рії. У поєд­нан­ні з дру­гою опе­ра­ці­єю на пів­дні, укра­їн­ські вій­ська заяв­ля­ють, що менш ніж за два тижні вони вир­ва­ли з‑під росій­сько­го кон­тро­лю понад 6000 кв. км, звіль­нив­ши деся­тки насе­ле­них пун­ктів і від­рі­зав­ши воро­жі лінії поста­ча­н­ня. Гра укра­їн­ської армії в дезо­рі­єн­та­цію, коли вона ого­ло­си­ла про кон­тр­на­ступ на пів­дні, а потім ата­ку­ва­ла на пів­ні­чно­му схо­ді, заста­ла росію зне­на­цька. І це під­твер­ди­ло аргу­мен­ти укра­їн­ців про те, що спів­пра­ця роз­від­ки та мільяр­ди дола­рів, нада­ні захі­дни­ми сою­зни­ка­ми у вигля­ді зброї й мате­рі­аль­них засо­бів, дадуть резуль­та­ти на полі бою.

Рапто­ві пере­мо­ги при­йшли в кри­ти­чний момент у вій­ні на висна­же­н­ня. В міру того, як еко­но­мі­чний тиск наро­став по всій Євро­пі та усьо­му сві­ту, ске­пти­ки почи­на­ли сум­ні­ва­ти­ся, чи змо­же Укра­ї­на витри­ма­ти затя­жну бороть­бу. Дра­ма­ти­чна пораз­ка вра­зи­ла москву, зму­сив­ши крем­лів­ських про­па­ган­ди­стів визна­ти нев­да­чу і поси­ли­ти вій­сько­вий і полі­ти­чний тиск на пре­зи­ден­та росії воло­ди­ми­ра путі­на. У від­по­відь 21 вере­сня він ого­ло­сив пер­ший масо­вий при­зов з часів Дру­гої сві­то­вої вій­ни, час­тко­ву мобі­лі­за­цію до 300 000 громадян.

Укра­їн­ські та аме­ри­кан­ські офі­цій­ні осо­би вва­жа­ють, що вій­на буде дов­шою і кри­ва­ві­шою, ніж біль­шість її уяв­ляє. путін пока­зав, що він гото­вий жер­тву­ва­ти сво­ї­ми вій­ська­ми та чини­ти звір­ства, щоб висна­жи­ти сво­го супро­тив­ни­ка. У сво­їй загроз­ли­вій про­мо­ві він попе­ре­див, що «не бле­фує», коли погро­жує вико­ри­ста­ти все, що є в його роз­по­ря­джен­ні, для захи­сту росії — натяк на ядер­ну зброю. Нещо­дав­ній укра­їн­ський наступ може бути пово­ро­тним момен­том, але це не вирі­шаль­ний удар. «Ози­ра­ю­чись назад, ми буде­мо диви­ти­ся на це як на битву за Мідвей», — каже Ден Райс, вете­ран армії США і керів­ник ака­де­мії Вест-Пойнт, який є спе­ці­аль­ним радни­ком Залу­жно­го, маю­чи на ува­зі вирі­шаль­ну битву 1942 року, яка пере­ду­ва­ла ще трьом рокам війни.

Жін­ка їде на вело­си­пе­ді по вули­ці в Ізю­мі, 14 вере­сня. Хуан Бар­ре­то-AFP/Getty Images

Залу­жний — лише один з бага­тьох укра­їн­ців, від­по­від­аль­них за стій­кість і про­грес най­чи­слен­ні­шої армії кра­ї­ни. Серед інших клю­чо­вих офі­це­рів — гене­рал Оле­ксандр Сир­ський, коман­ду­вач Сухо­пу­тних військ Укра­ї­ни, який керу­вав обо­ро­ною Киє­ва, а остан­нім часом — кон­тр­на­сту­пом на схо­ді, та Кири­ло Буда­нов, голо­ва Слу­жби вій­сько­вої роз­від­ки Укра­ї­ни. Про­те, після пре­зи­ден­та Укра­ї­ни, Залу­жний став дру­гим облич­чям вій­сько­вих зусиль. Його постать всю­ди­су­ща в укра­їн­ських соці­аль­них мере­жах. На одно­му з широ­ко поши­ре­них зобра­жень «залі­зний гене­рал» сто­їть на колі­ні перед маті­р’ю одно­го зі сво­їх сол­да­тів, схи­лив­ши голо­ву в скор­бо­ті перед тру­ною. На іншо­му він посмі­ха­є­ться на весіл­лі одно­го зі сво­їх вій­сько­во­слу­жбов­ців під час затиш­шя в бойо­вих діях. Фан-кана­ли в Telegram налі­чу­ють сотні тисяч під­пи­сни­ків, бага­то хто змі­нив свій про­філь на фото­гра­фію гене­ра­ла з рука­ми, скла­де­ни­ми у фор­мі сер­ця. «Коли Залу­жний захо­дить у тем­ну кім­на­ту, він не вми­кає сві­тло, він вими­кає тем­ря­ву», — жар­тує одне віру­сне відео в TikTok.

Важ­ко спро­гно­зу­ва­ти, як обер­не­ться вій­на і яку роль у ній зіграє Залу­жний. Але чи не впер­ше, саме зараз зда­є­ться можли­вим, що армія, якою він коман­дує, може досяг­ти перемоги.

Залу­жний пив пиво на дні наро­дже­н­ня дру­жи­ни, коли вийшов на вули­цю, щоб від­по­ві­сти на теле­фон­ний дзві­нок, через який і дізнав­ся про свою нову робо­ту. Зва­н­ня та ста­тус 48-річно­го гене­ра­ла на той час були наба­га­то ниж­чи­ми за поса­ду, яку йому про­по­ну­вав Зелен­ський. Голов­но­ко­ман­ду­вач Зброй­них Сил Укра­ї­ни — най­ви­ще вій­сько­ве зва­н­ня в кра­ї­ні, яке має лише сам Пре­зи­дент. Висо­та цієї схо­дин­ки викли­ка­ла від­чу­т­тя, схо­же на запа­мо­ро­че­н­ня. «Я часто ози­рав­ся назад і запи­ту­вав себе: Як я в це вля­пав­ся?» ска­зав Залу­жний у черв­не­во­му інтер­в’ю видан­ню TIME.

Деко­му цей вибір зда­вав­ся поспі­шним. Хоча він заро­бив репу­та­цію агре­сив­но­го та амбі­тно­го коман­ди­ра, Залу­жний також вва­жав­ся тро­хи лег­ко­ва­жною люди­ною, більш відо­мою тим, що він біль­ше бавив­ся зі сво­ї­ми вій­ська­ми, ніж дисци­плі­ну­вав їх. Він наро­див­ся в радян­сько­му вій­сько­во­му гар­ні­зо­ні на пів­но­чі Укра­ї­ни в 1973 році, каже, що мрі­яв ста­ти комі­ком, як і сам Зелен­ський. Замість цьо­го він пішов слі­да­ми сво­єї вій­сько­вої сім’ї, всту­пив­ши до ака­де­мії в Оде­сі в 1990‑х роках, коли Радян­ський Союз роз­пав­ся, а Укра­ї­на зану­ри­ла­ся в кризу.

Голов­но­ко­ман­ду­вач Зброй­них Сил Укра­ї­ни Вале­рій Залу­жний під час зустрі­чі з Пре­зи­ден­том Укра­ї­ни Воло­ди­ми­ром Зелен­ським, Дер­жав­ним секре­та­рем США Енто­ні Блін­ке­ном та Міні­стром обо­ро­ни США Ллой­дом Ості­ном у зв’яз­ку з про­дов­же­н­ням напа­ду Росії на Укра­ї­ну у Киє­ві 24 кві­тня 2022 року. Прес-слу­жба Пре­зи­ден­та Укра­ї­ни / Reuters

Залу­жний про­су­вав­ся слу­жбо­ви­ми щабля­ми разом з новим поко­лі­н­ням офі­це­рів, які поєд­на­ли дуже різні епо­хи: вихо­ва­ні в радян­ській Укра­ї­ні, але які пра­гну­ли позбу­ти­ся вій­сько­вих догм СРСР. Для сво­єї магі­стер­ської робо­ти Залу­жний про­ана­лі­зу­вав вій­сько­ву стру­кту­ру США. Поба­чив­ши, що укра­їн­ські зброй­ні сили все ще обтя­же­ні радян­ською моде­л­лю, яка покла­да­ла­ся на жорс­тке прийня­т­тя рішень звер­ху, він почав впро­ва­джу­ва­ти змі­ни, щоб бути схо­жим на сили США та пар­тне­рів по НАТО.

Залу­жний про­йшов шлях від коман­ди­ра взво­ду до керів­ни­ка сила­ми кра­ї­ни на схі­дно­му фрон­ті після ане­ксії Кри­му росі­єю у 2014 році. На цій поса­ді він роз­ви­вав молод­ших офі­це­рів і заохо­чу­вав до більш гну­чко­го прийня­т­тя рішень, пере­да­ю­чи пов­но­ва­же­н­ня коман­ди­рам на місцях. На від­мі­ну від росій­ської армії, сер­жан­ти не будуть «цапа­ми-від­бу­вай­ла­ми», а ско­рі­ше справ­жні­ми засту­пни­ка­ми, при­зна­че­ни­ми для ство­ре­н­ня мере­жі «тру­бо­про­во­ду» вій­сько­вих талан­тів, ска­зав він в інтер­в’ю 2020 року, опу­блі­ко­ва­но­му Міні­стер­ством обо­ро­ни Укра­ї­ни. «Шля­ху назад, до армії 2013 року немає», — казав він.

Але Залу­жний також пова­жав і захо­плю­вав­ся інсти­ту­ці­я­ми сво­їх росій­ських колег. У сво­є­му кабі­не­ті він збе­рі­гає зібра­н­ня тво­рів гене­ра­ла Вале­рія Гера­си­мо­ва, керів­ни­ка росій­ських зброй­них сил, який стар­ший за ньо­го на 17 років. «Я був вихо­ва­ний на росій­ській вій­сько­вій доктри­ні, і я досі вва­жаю, що вся нау­ка про вій­ну зна­хо­ди­ться в Росії, — каже Залу­жний. «Я вчив­ся у Гера­си­мо­ва. Я про­чи­тав все, що він коли-небудь писав… Він дуже розум­ний, і мої очі­ку­ва­н­ня від ньо­го були величезні».

Пре­зи­дент Укра­ї­ни Воло­ди­мир Зелен­ський взяв участь у цере­мо­нії під­ня­т­тя пра­по­ра в Ізю­мі після того, як укра­їн­ські вій­ська повер­ну­ли кон­троль над містом від росі­ян. Агент­ство Metin Aktas-Anadolu/Getty Images

Коли Зелен­ський всту­пив на поса­ду у 2019 році, вій­на на схо­ді Укра­ї­ни йшла вже п’я­тий рік, і Залу­жний був вико­ну­ю­чим обо­в’яз­ки коман­ду­ва­ча в зоні бойо­вих дій. Йому випа­ло озна­йо­ми­ти ново­го пре­зи­ден­та з вій­сько­ви­ми опе­ра­ці­я­ми та стру­кту­ра­ми коман­ду­ва­н­ня. Він знав, що Зелен­ський ніко­ли не слу­жив в армії, і не пла­ну­вав навча­ти його тактов­ним тон­ко­щам веде­н­ня вій­ни. «Йому не потрі­бно роз­би­ра­ти­ся у вій­сько­вій спра­ві так само, як в охо­ро­ні здо­ро­в’я чи будів­ни­цтві мостів», — каже Залу­жний. На його подив, Зелен­ський, схо­же, пого­див­ся. «Це вияви­ло­ся одні­єю з най­силь­ні­ших рис [Зелен­сько­го], — каже Оле­ксій Мель­ник, коли­шній помі­чник міні­стра обо­ро­ни Укра­ї­ни. Він дозво­лив сво­їм гене­ра­лам керу­ва­ти шоу «без пря­мо­го втру­ча­н­ня у вій­сько­ві справи».

У 2020 році Залу­жний керу­вав амбі­тни­ми вій­сько­ви­ми навча­н­ня­ми, які вклю­ча­ли випро­бу­ва­н­ня про­ти­тан­ко­вої раке­ти Javelin. Під спо­сте­ре­же­н­ням пре­зи­ден­та з огля­до­во­го май­дан­чи­ка демон­стра­ція про­ва­ли­ла­ся, і екс­пер­ти на укра­їн­сько­му теле­ба­чен­ні поча­ли обго­во­рю­ва­ти пога­ний знак для націо­наль­них зброй­них сил. Залу­жний був упев­не­ний, що в офі­сі пре­зи­ден­та його будуть нази­ва­ти «нев­да­хою з несправ­ни­ми Javelin».

Про­те Зелен­ський про­де­мон­стру­вав рішу­чість позбу­ти­ся стар­шо­го поко­лі­н­ня чинов­ни­ків у пошу­ках сві­жої кро­ві, а також зви­чку під­ви­щу­ва­ти керів­ни­ків, з яки­ми він від­чу­ває вза­є­мо­ро­зу­мі­н­ня, неза­ле­жно від ран­гу. У липні 2021 року, коли росі­я­ни стя­гу­ва­ли тан­ки до кор­до­ну, а аме­ри­кан­ці попе­ре­джа­ли, що неза­ба­ром Укра­ї­на може зіткну­ти­ся з пов­но­мас­шта­бним напа­дом, пре­зи­дент вирі­шив поста­ви­ти Залу­жно­го на чолі. «Я вира­зив свою дум­ку, що він мені зда­є­ться досить про­фе­сій­ною, розум­ною люди­ною, — роз­по­від­ає Андрій Єрмак, керів­ник шта­бу Зелен­сько­го. «Але ріше­н­ня прийняв президент».

На від­мі­ну від Зелен­сько­го, який ске­пти­чно ста­вив­ся до пові­дом­лень роз­від­ки про неми­ну­чість широ­ко­мас­шта­бно­го росій­сько­го втор­гне­н­ня, Залу­жний був части­ною кор­пу­су укра­їн­ських офі­це­рів, які вва­жа­ли це пита­н­ням часу. За кіль­ка тижнів після всту­пу на поса­ду він почав впро­ва­джу­ва­ти клю­чо­ві змі­ни. Офі­це­ри могли віль­но від­кри­ва­ти вогонь у від­по­відь «з будь-якої наяв­ної зброї», якщо вони потра­пля­ли під обстріл, без необ­хі­дно­сті отри­ма­н­ня дозво­лу від стар­ших коман­ди­рів. «Нам потрі­бно було від­би­ти у них бажа­н­ня ата­ку­ва­ти, — каже Залу­жний. «Нам також потрі­бно було пока­за­ти свої зуби».

Lon Tweeten

На поча­тку люто­го тиск його нової ролі почав дава­ти­ся взна­ки. Роз­по­ча­тий мас­шта­бний ком­плекс вій­сько­вих навчань за уча­стю тисяч укра­їн­ських вій­сько­во­слу­жбов­ців став роз­ча­ру­ва­н­ням, при­чо­му основ­ні манев­ри мали імі­ту­ва­ти росій­ський напад, викри­ва­ю­чи трі­щи­ни в укра­їн­ській обо­ро­ні. На дум­ку Залу­жно­го, ці навча­н­ня були цен­траль­ним еле­мен­том обо­рон­ної стра­те­гії Укра­ї­ни, її най­кра­щим шан­сом на вижи­ва­н­ня, а коман­ду­ва­н­ня не сприйня­ло їх доста­тньо сер­йо­зно. «Я про­вів годи­ну, кри­ча­чи, — зга­дує він. «Я втра­тив само­вла­да­н­ня». Чоло­ві­ки, які сиді­ли за сто­лом, були пере­ва­жно стар­ші й досвід­че­ні­ші за Залу­жно­го, який не мав репу­та­ції люди­ни, що втра­чає само­вла­да­н­ня. «Я пояснив їм, що якщо вони не впо­ра­ю­ться з цим, то наслід­ки будуть кошту­ва­ти не тіль­ки нам жит­тя, але й нашій країні».

Після вибу­ху гене­ра­ли при­ско­ри­ли під­го­тов­ку. Вони пере­дис­ло­ку­ва­ли та зама­ску­ва­ли вій­сько­ву техні­ку, виво­дя­чи вій­ська та озбро­є­н­ня з баз і від­прав­ля­ю­чи їх у рей­ди по кра­ї­ні. Це були літа­ки, тан­ки та бро­не­те­хні­ка, а також зені­тні бата­реї, які най­ближ­чи­ми дня­ми зна­до­бля­ться Укра­ї­ні для кон­тро­лю над сво­їм небом. «Запах вій­ни немо­жли­во пере­плу­та­ти, — каже Залу­жний, — і він вже витав у пові­трі». Але коли спра­ва дійшла до дета­лей його стра­те­гії, Залу­жний три­мав їх у таєм­ни­ці. «Я бояв­ся, що ми втра­ти­мо еле­мент неспо­ді­ван­ки, — каже він. «Нам потрі­бно було, щоб про­тив­ник думав, що ми всі пере­бу­ва­є­мо на сво­їх зви­чних базах, кури­мо тра­ву, диви­мо­ся теле­ві­зор і пише­мо пости у Фейсбуці».

Коли вран­ці 24 люто­го поча­ло­ся втор­гне­н­ня, гене­рал мав дві стра­те­гі­чні цілі для обо­ро­ни Укра­ї­ни. «Ми не могли допу­сти­ти паді­н­ня Киє­ва, — ска­зав він. «І на всіх інших напрям­ках ми повин­ні були про­ли­ти їхню кров, навіть якщо десь для цьо­го дове­де­ться втра­ти­ти тери­то­рію». Інши­ми сло­ва­ми, мета поля­га­ла в тому, щоб дозво­ли­ти росі­я­нам про­су­ну­ти­ся впе­ред, а потім зни­щи­ти їхні коло­ни на фрон­ті та лінії поста­ча­н­ня в тилу. На шостий день втор­гне­н­ня він дійшов виснов­ку, що це спра­цю­ва­ло. Росі­я­ни не змо­гли захо­пи­ти аеро­пор­ти нав­ко­ло Киє­ва і про­су­ну­ли­ся доста­тньо гли­бо­ко, щоб поча­ти пра­цю­ва­ти лінії поста­ча­н­ня, зали­ша­ю­чи їх вразливими.

Міл­лі, аме­ри­кан­ський коле­га Залу­жно­го, був дещо вра­же­ний, коли поба­чив, що укра­їн­ці три­ма­ю­ться. Він запи­тав Залу­жно­го, чи пла­нує той ева­ку­ю­ва­ти­ся у без­пе­чні­ше місце. «Я ска­зав йому: «Я вас не розу­мію», — роз­по­від­ає Залу­жний. «Для мене вій­на поча­ла­ся у 2014 році… Я не тікав тоді, і не зби­ра­ю­ся тіка­ти зараз».

Він також був зди­во­ва­ний про­ма­ха­ми Росії. Коли ворог зіткнув­ся з силь­ним опо­ром та втра­тив можли­вість попов­не­н­ня запа­сів, він не від­сту­пив і не пере­йшов на інший під­хід. «Вони про­сто гна­ли сво­їх сол­да­тів у бій­ню», — ска­зав Залу­жний. «Вони обра­ли той сце­на­рій, який мене най­біль­ше влаштовував».

Навіть в той час, коли США і сою­зни­ки про­дов­жу­ва­ли нада­ва­ти кра­ї­ні мільяр­ди дола­рів вій­сько­вої допо­мо­ги, нови­ни були похму­ри­ми. Росія завда­ла уда­ру по стра­те­гі­чно­му пор­то­во­му місту Марі­у­поль, вбив­ши тися­чі мир­них жите­лів. У трав­ні сотні укра­їн­ських бій­ців, які захи­ща­ли остан­ній об’єкт міста, мета­лур­гій­ний ком­бі­нат «Азов­сталь», зда­ли­ся в полон. (Понад 150 були повер­ну­ті 21 вере­сня в резуль­та­ті обмі­ну поло­не­ни­ми, в тому числі п’ять укра­їн­ських коман­ди­рів). У містах і селах, оку­по­ва­них росій­ськи­ми вій­ська­ми, були вияв­ле­ні масо­ві похо­ва­н­ня. З усім тим, укра­їн­ські офі­цій­ні осо­би напо­ля­га­ли на тому, що вони можуть пере­мог­ти. «Ми буде­мо бити­ся до остан­ньої кра­плі кро­ві», — ска­зав Залу­жний в інтер­в’ю видан­ню TIME.

Через кіль­ка тижнів Укра­ї­на поча­ла роби­ти те, що вра­зи­ло вій­сько­вих ана­лі­ти­ків як незви­чне. З вер­хів­ки уря­ду укра­їн­ські чинов­ни­ки, вклю­ча­ю­чи Зелен­сько­го і міні­стра обо­ро­ни Оле­ксія Резні­ко­ва, поча­ли публі­чно заяв­ля­ти про під­го­тов­ку до широ­ко­мас­шта­бної опе­ра­ції з від­во­ю­ва­н­ня тери­то­рії на пів­дні. В очі­ку­ван­ні насту­пу росія поча­ла пере­дис­ло­ка­цію військ, вклю­ча­ю­чи деякі з най­більш елі­тних під­роз­ді­лів з інших регіо­нів для поси­ле­н­ня сво­їх пози­цій на пів­дні. 29 сер­пня укра­їн­ські вій­сько­ві ого­ло­си­ли про поча­ток дов­го­о­чі­ку­ва­но­го пів­ден­но­го наступу.

Укра­їн­ський вій­сько­во­слу­жбо­вець надає допо­мо­гу пора­не­но­му това­ри­шу 12 вере­сня на Хар­ків­щи­ні. Костян­тин Лібе­ров — АП

Але були озна­ки того, що від­бу­ва­є­ться щось інше. «У нас йде вій­на не тіль­ки на пів­дні», — заявив 1 вере­сня Оле­ксій Дани­лов, голо­ва Ради націо­наль­ної без­пе­ки та обо­ро­ни Укра­ї­ни, в інтер­в’ю видан­ню TIME. «Лінія фрон­ту має дов­жи­ну 2 500 км». Бага­то екс­пер­тів сум­ні­ва­ли­ся, що Укра­ї­на буде зда­тна орга­ні­зу­ва­ти кон­тр­на­ступ на одно­му фрон­ті, не кажу­чи вже про два.

Через п’ять днів укра­їн­ські вій­ська завда­ли неспо­ді­ва­но­го уда­ру на пів­ні­чно­му схо­ді кра­ї­ни. Росі­я­ни були захо­пле­ні зне­на­цька. Бага­то з них вте­кли в без­ла­ді, кинув­ши зброю і техні­ку. Місце­ві репор­та­жі зма­льо­ву­ва­ли при­ни­зли­ву кар­ти­ну від­сту­пу, опи­су­ю­чи сол­да­тів, які кра­ли одяг, вело­си­пе­ди та авто­мо­бі­лі цивіль­но­го насе­ле­н­ня, щоб вря­ту­ва­ти­ся втечею.

За шість днів укра­їн­ські вій­сько­ві від­би­ли близь­ко 3000 кв. км утри­му­ва­ної росі­єю тери­то­рії, вклю­ча­ю­чи стра­те­гі­чно важли­ві залі­зни­чні вузли, які вико­ри­сто­ву­ва­ли­ся для поста­ча­н­ня сво­їх військ. Удар при­го­лом­шив Кремль, аме­ри­кан­ських офі­цій­них осіб і навіть най­ви­ще керів­ни­цтво Укра­ї­ни. «Я навчив себе стри­му­ва­ти свої очі­ку­ва­н­ня, щоб потім не роз­ча­ро­ву­ва­ти­ся», — роз­по­від­ає Резні­ков в інтер­в’ю TIME. «Деякі про­ри­ви від­бу­ли­ся тро­хи швид­ше, ніж планувалося».

Допо­мо­гли також роз­від­да­ні та пере­до­ве озбро­є­н­ня, нада­не Захо­дом. «Вони нада­ва­ли нам місце роз­та­шу­ва­н­ня воро­га, скіль­ки їх там зна­хо­ди­ться, і що вони там збе­рі­га­ють», — каже Рєзні­ков. «Потім ми зав­да­ва­ли уда­ру». Висо­ко­мо­біль­на арти­ле­рій­ська раке­тна систе­ма (HIMARS), нада­на Пен­та­го­ном, дозво­ли­ла Укра­ї­ні зни­щи­ти скла­ди боє­при­па­сів, пали­ва та коман­дні пун­кти. Лег­ші транс­порт­ні засо­би, такі як аме­ри­кан­ські Гам­ме­ри, а також ван­та­жів­ки та тан­ки, нада­ні Вели­ко­бри­та­ні­єю, Австра­лі­єю, Нідер­лан­да­ми, Поль­щею та Чехі­єю, дозво­ли­ли їм пере­вер­ши­ти росі­ян. «Укра­їн­ці про­де­мон­стру­ва­ли наба­га­то кра­ще роз­по­ді­ле­ні опе­ра­ції на такти­чно­му рів­ні, — каже Джеф­фрі Едмондс, коли­шній ана­лі­тик ЦРУ і дире­ктор з питань росії в Раді націо­наль­ної без­пе­ки США. «Вони наба­га­то більш дисципліновані».

Укра­їн­ські офі­цій­ні осо­би також кажуть, що вирі­шаль­не зна­че­н­ня мала гну­чка коман­дна стру­кту­ра, яка дозво­ли­ла їм роз­ва­ли­ти росій­ську армію. «Укра­їн­ська армія має сво­бо­ду при­йма­ти ріше­н­ня на кожно­му рів­ні», — каже Резні­ков, порів­ню­ю­чи її зі стан­дар­та­ми НАТО. «Вони роблять це швид­ко, на від­мі­ну від росіян».

Хло­пчик їде на вело­си­пе­ді біля бро­ньо­ва­но­го тан­ка з укра­їн­ським пра­по­ром в місті Ізюм 19 вере­сня. Оле­ксій Чума­чен­ко-SOPA Images/​LightRocket/​Getty Images

Укра­їн­ські офі­цій­ні осо­би обе­ре­жно роз­по­ді­ля­ють від­по­від­аль­ність за вій­сько­ві успі­хи, дося­гну­ті на сьо­го­дні. «Це істо­рія не одні­єї зір­ки, а сузі­р’я нашої вій­сько­вої елі­ти», — каже Резні­ков, пере­ра­хо­ву­ю­чи дов­гий спи­сок відо­мих офі­це­рів зброй­них сил з піхо­ти, фло­ту, вій­сько­во-пові­тря­них сил, меди­чно­го кор­пу­су та інших.

Ходять чутки про напру­же­ність у від­но­си­нах між Зелен­ським та його вищим вій­сько­вим коман­ду­ва­н­ням, хоча пре­зи­дент та його помі­чни­ки від них від­хре­щу­ю­ться. «Так зва­ний кон­флікт із Залу­жним був вига­да­ний нашою опо­зи­ці­єю від поча­тку і до кін­ця, — каже Оле­ксій Аре­сто­вич, помі­чник Зелен­сько­го та вете­ран вій­сько­вої роз­від­ки Укра­ї­ни. «З одно­го боку, вона явно вига­да­на. З іншо­го — це має болю­чий ефект, тому що роз­па­лю­ва­н­ня кон­флі­кту між вій­сько­вим коман­ди­ром і голов­но­ко­ман­ду­ва­чем — це катастрофа».

Загар­то­ва­ні вій­ною укра­їн­ські ліде­ри зна­ють, що нещо­дав­ні успі­хи лише вигра­ли час. «Росія зро­би­ла став­ку на цю вій­ну», — каже Дани­лов, голо­ва Ради націо­наль­ної без­пе­ки та обо­ро­ни Укра­ї­ни. «Путін не може про­гра­ти. Став­ки занад­то високі».

Опе­ра­ції Укра­ї­ни на пів­дні про­су­ва­ю­ться повіль­но. З набли­же­н­ням зими Київ пови­нен подба­ти про те, щоб не пере­на­пру­жу­ва­ти свої сили. І тут діють сили, які Укра­ї­на не може кон­тро­лю­ва­ти. Енер­ге­ти­чна кри­за, що насу­ва­є­ться, може змен­ши­ти вій­сько­ву під­трим­ку Захо­ду, оскіль­ки Росія вже ско­ро­ти­ла поста­ча­н­ня газу до Євро­пи з 40% до 9%.

Зі сво­го боку, Залу­жний готу­є­ться до дов­гої та кри­ва­вої бороть­би. «Зна­ю­чи те, що я знаю про росі­ян з пер­ших рук, наша пере­мо­га не буде оста­то­чною, — ска­зав він в інтер­в’ю TIME. «Наша пере­мо­га дасть можли­вість пере­ве­сти подих і під­го­ту­ва­ти­ся до насту­пної вій­ни». ‑За мате­рі­а­ла­ми Леслі Дікштейн і Сім­мон Шах.

#time, #залу­жний, #вій­на